Шерше ля Донецьк?

      За роки перманентного розслідування найгучнішої в Україні кримінальної справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе на наші голови було вихлюпнуто стільки приголомшливих фактів, версій, припущень, що здивувати чимось уже, здається, просто неможливо. Бракувало тільки оприлюднення безпосередніх «кадрів» зі святая святих будь-якого слідства — томів кримінальної справи. Тепер з'явилися й вони. У вигляді опублікованих у британській газеті «Індепендент» витягів із протоколів допитів співробітників міліції, причетних до «опіки» невгодного можновладцям журналіста, котрі, по суті, підтверджували схему «замовлення» Гії у найвищому владному кабінеті держави. Згадане «відкриття» на сенсацію претендувати навряд чи може. А от звідки ростуть ноги у справді сенсаційного перетікання цілком таємної на час слідства «протокольної» інформації у пресу? Чи могла трапитися її «розгерметизація» без відома вищих посадових осіб тієї ж Генеральної прокуратури? Зрештою, сприяють «прориті» кимось шпарки для витоку конфіденційних матеріалів розслідуванню чи навпаки — «добивають», компрометують його остаточно?

      На ці запитання кореспондента «УМ» у Полтаві відповідала людина, котра свого часу сама контролювала діяльність оперативно-слідчих груп за подібними найрезонанснішими злочинами — колишній Генеральний прокурор України Віктор Шишкін, котрий прибув до обласного центру разом зі своїми соратниками по Українській республіканській партії «Собор» під час традиційної для неї культурно-просвітницької експедиції.

      Віктор Шишкін спершу нагадав про те, що в слідчо-оперативній групі, яка шукає вбивць Георгія Гонгадзе, представлені одразу три відомства — Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ і Служба безпеки. Причому всі вони подекуди діють самостійно, збираючи і передаючи інформацію в Генпрокуратуру за спеціальною схемою. Тож, на думку Генпрокурора, витік інформації, якщо він не був спланований заздалегідь, міг статися «на кожному з цих трьох напрямків».

      «Стосовно мотивацій такого вчинку, то вони можуть бути різними, — зазначив Віктор Шишкін. — Одна з них — наслідування кроків майора Мельниченка як чесного, принципового інформатора про виявлені ним неподобства, порушення закону під час того ж слідства. Хтось міг керуватися і суто спекулятивними намірами «засвітитися», здобути собі політичні чи інші дивіденди. Не виключаю й версій стосовно мотивованих дій задля підняття завіси над украй вразливими для іміджу Президента фактами зі «справи Гонгадзе» з боку керівників Генеральної прокуратури. Адже Генпрокурор Васильєв реально репрезентує те, що зветься кланом Януковича. У такій ситуації він бодай опосередковано повинен працювати проти Кучми. Хоча б для того, щоб останній не пішов на третій термін президентства й не заважав предводителю «донецьких». До речі, думки про те, що Даниловичу на цьогорічних виборах «ловити» вже нічого, з уст наближених до Прем'єра нардепів лунають на всеукраїнських телевізійних каналах усе настійливіше. Тому, якщо в команді Януковича є більш-менш талановиті розробники і виконавці виборчих технологій, припущення про причетність чiльників Генпрокуратури до оприлюднення протоколів слідства за «справою Гонгадзе» не можна вважати безпідставним».

      Стосовно перспектив її роз-слідування за нинішньої влади чи «прямих спадкоємців» діючого Президента пан Шишкін не плекає ілюзій, оскільки «політична відповідальність за цю справу, за реалізацію того, що відбувалося, лежить на найвищому керівництві держави, у тому числі й на Кучмі, тодішніх міністрі внутрішніх справ, керівникові Служби безпеки, це встановила парламентська слідча комісія». Екс-Генпрокурор підкреслює, що за такі висновки проголосували всі члени комісії, з представниками пропрезидентської більшості включно. «Останні хоч і «більшовики», але ж репрезентовані у Верховній Раді як юристи й від юридичних фактів нікуди не можуть подітися, — наголосив Шишкін. — Це на пленарних засіданнях парламенту вони можуть не голосувати за антипрезидентські проекти. На комісії ж, приперті фактами, мусять визначатися відповідно до реалій».