4 лютого 1858 року начальник Третього відділення канцелярії Його Імператорської Величності Долгоруков звернувся до царя з пропозицією дозволити Тарасові Шевченку жити в Петербурзі та продовжити навчання в Академії мистецтв, за умови «...щоб він підданий був тут суворому поліцейському нагляду і щоб начальство Академії мистецтв належним чином стежило, аби він не спрямовував на зло свого таланту». Нікуди не міг сховатися Поет од всевидячого ока імперії.
4 лютого 1942 року датовано донесення начальника поліції безпеки і СД Г. Мюллера, в якому, зокрема, читаємо: «...привернути до якогось позитивного співробітництва прихильників руху Бандери неможливо. Отже, залишається єдиний шлях — повне знищення цього руху...» А незадовго перед тим, 31 грудня 1941 р., очолювана Мюллером установа поширила донесення, в якому чорним по білому читаємо дослівно таке: «Айнзацгрупи поліції безпеки і СД приділяють особливу увагу розслідуванню і боротьбі проти тенденцій опору серед населення окупованих територій. У зв’язку з цим встановлено, що, крім групи ОУН Бандери, в Україні не існує жодної організації опору, яка була б здатна становити серйозну небезпеку». Якими ж безсилими проти цих свідчень виглядають потуги Кремля та доморощених «ленінців–сталінців» очорнити український національний визвольний рух та привласнити чужі заслуги.
5 лютого 1919 року війська УНР залишили Київ. Перед тим комуно–московські загарбники захопили Чернігів (12 січня), Полтаву (19 січня), Катеринослав (27 січня), а згодом, навесні того року, всю територію України. Демократичні держави Антанти не підтримали демократичну Директорію, яка оголосила себе в стані оборонної війни проти більшовицької Росії. На жаль, тодішня ситуація не стала уроком ані для української, ані для західноєвропейських демократій. Останні вже в наші дні голосують за відверто провокативну «анти–«свободівську», а по суті антиукраїнську резолюцію, внесену перефарбованими в соціал–демократів колишніми болгарськими комуністами, і раз по раз підіграють імперським амбіціям путінського режиму.
5 лютого 1919 року датовано Інструкцію, яку варто навести без скорочень:
«На підставі наказу Командуючого 4–ю армією та Уральського Революційного комітету оголошується для керівництва Рад наведена нижче інструкція:
1. Всі, хто залишаться в лавах козачої армії після 1 березня, оголошуються поза законом і підлягають знищенню.
2. Всі перебіжчики, які перейдуть на бік Червоної Армії після 1 березня, підлягають безумовному арешту. Надзвичайній Комісії пропонується якнайсуворішим чином розслідувати обставини їхнього переходу.
3. Всі сім’ї тих, хто залишиться в лавах козачої армії після 1 березня, оголошуються заарештованими та заручниками.
4. Оголошені заручниками переходять на облік місцевої ради; членам зазначених сімей та їхньому майну робиться обліковий перепис.
5. Виїзд сім’ям та їхнім членам, оголошеним заручниками, безумовно забороняється.
6. Всі члени сімей, оголошених заручниками, дають на виконання п.5 розписку.
7. В разі самовільного зникнення однієї з сімей, оголошених заручниками, підлягають розстрілу всі сім’ї, що перебувають на обліку даної Ради.
8. В разі самовільного зникнення одного з членів сім’ї, оголошеної заручниками, підлягають розстрілу всі члени даної сім’ї.
9. Майно розстріляних конфіскується й розподіляється серед бідняцького населення.
Секретар Каз. Від. ВЦВК Ів.Ульянов
9 лютого 2000 року МЗС Росії спрямувало українським колегам ноту, в якій «на повному серйозі» бідкалося, мовляв, певні сили в нашій державі «мають намір створити небачений досі в Європі феномен — зробити рідну для переважної кількості населення мову по суті ізгоєм, звести її до маргінального рівня, а можливо, й узагалі вичавити». Як ви вже здогадалися, рідною для більшості громадян України мовою, на думку російських дипломатів, є ... російська. І хай би вони своєю думкою багатіли, якби не одна заковика: така точка зору має право на існування на комунальній кухні, її можна висловити напідпитку, але в устах дипломатів — це втручання у внутрішні справи іншої країни. А от якщо вважати цю іншу країну своєю вотчиною, тоді всі пазли сходяться.
10 лютого 1966 року Московський обласний суд виніс обвинувальний вирок у справі А.Синявського та Ю.Даніеля, визнавши їх винними в антирадянській діяльності, що виражалася в публікації власних гостро–сатиричних творів за кордоном.
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
