Мрія про «Чайку»

Передмова до цієї вистави — сумна і життєствердна водночас. Спектакль задумував ще Богдан Сильвестрович Ступка, який минулої весни зателефонував режисерові Валентину Козьменко–Делінде і сказав: «А давай зробимо нашу «Чайку». Він же мав грати одну з головних ролей — Петра Миколайовича Соріна, брата Аркадіної. Ступки–молодші — Треплєва (Дмитро) та Тригоріна (Остап). А коли Богдан Сильвестрович полишив цей світ, франківцям навіть на думку не спало покласти проект до шухляди з написом «Мрії, що не здійснилися». Минулої суботи в Українській драмі давали прем’єру «Чайки», в програмці спектаклю зазначено: «Пам’яті Богдана Ступки».

За словами режисера, Чехов взагалі і його «Чайка» зокрема — це своєрідні індикатори сучасного стану театру. Тобто, художню якість театру й потенціал його трупи можна легко проаналізувати, поставивши Антона Павловича. До слова, на ці тести франківці відгукувалися регулярно (ця «Чайка» — п’яте прочитання Чехова в Українській драмі, для Козьменко–Делінде — це також п’ята його особиста версія п’єси).

Під час репетиційного процесу, як зізнався режисер, доводилося вирішувати кілька кадрових проблем. Перша — хто тепер гратиме Соріна? «За цю роль взявся Олесь Задніпровський, — розповідає Валентин Козьменко–Делінде. — Я вважаю, що це з його боку був справжній, сильний вчинок, творчий і людський». Після перемоги на парламентських виборах Богдана Бенюка довелося терміново шукати нового Іллю Афанасійовича Шамраєва. Тому до вистави на величезній швидкості — лише за дві репетиції — доєднався Володимир Коляда. «У Бенюка — політичні зобов’язання, у Коляди — творчі», — так прокоментували цю рокіровку у театрі. Всі інші актори були погоджені ще з Богданом Ступкою (окрім Остапа та Дмитра Ступок, у виставі грають також Людмила Смородіна (Аркадіна), Анжеліка Савченко (Ніна), Любов Куб’юк (Поліна Андріївна), Володимир Нечепоренко (Дорн)...).

Валентин Козьменко–Делінде, який у цій виставі не лише режисер, а й автор музичного та художнього оформлення, завжди стояв на тому, що свою «Чайку» Чехов писав про кохання і про театр. А тому сцену обрамив каскадом красиво драпірованих портьєр, що нагадують театральну завісу, а в центрi встановив круглу прозору конструкцію. Яка не лише символізує славнозвісне «колдовское озеро», що його прагнув знищити Євген Сергійович Дорн, аби навколишні мешканці не страждали від «ста пудів кохання», а й має суто прикладну функцію: тут врізані скляні двері, а ще це — прозора, але «куленепробивна» площина, яка відділяє героїв один від одного. Навколо цього «озера» розгортаються шалені пристрасті нерозділених почуттів. Після розгніваного «нахлібник, скнара, нікчема, обірванець» Аркадіна кидається до свого сина і міцно притискає його до себе... Яблуко тут так і не стало яблуком спокуси: банально, але це всього лише закуска... А опудало з колись красивої і вільної чайки — потворне, жахливе, огидне... «Якщо тобі колись буде потрібне моє життя — прийди і візьми його». Сказати так здатна лише шалено закохана людина. Власне, під цією фразою могли б підписатися більшість героїв «Чайки». Ось тільки майже всі вони фатально помилялися з адресатом...

ДО РЕЧІ

Незважаючи на те, що цю «Чайку» довелося завершувати без Богдана Сильвестровича, з Чеховим у Ступки склалися добрі творчі стосунки. У львівському Театрі iм. Заньковецької актор грав Треплєва, в Театрі ім. Франка — «Дядю Ваню» Сергія Данченка... Була ще одна робота, про яку мало хто знає. Як розповів Валентин Козьменко–Делінде, кілька років тому він готував антрепризу «Чайки» для МХАТу за участю Людмили Гурченко, Тетяни Самойлової, Михайла Глузського, Віри Глаголєвої, Юлії Меньшової... Богдан Ступка у тому проекті репетирував Дорна. Але через фінансові проблеми вистава так і не відбулася.