Розповiм вам, як я згадую Голодомор–33. Народилася я в 1922 роцi в Київськiй областi, тодi Велико–Половецький район, с. Шамраївка.
...То була весна 1933 року, органiзовували колгоспи, людей притягали в колгоспи силою. В мого батька Мазуренка Свирида Марковича було господарство: мали хлiв, клуню, корову, коней. Батько не хотiв записуватися у колгосп. І таких людей, якi були багатшi, збирали i зачиняли в льохи, а кого й до Сибiру вивозили. Держали в цих льохах i били по кiлька разiв на день, щоб записувалися в колгоспи.
Мати приносила батьковi їсти i просила, щоб записався у колгосп, бо зроблять iз нього калiку. Коли батько записався в колгосп, то зразу прийшли i забрали коней, корову, розiбрали клуню i забрали у колгосп, бо лiсiв у нашiй мiсцевостi було тодi мало, забирали деревину в людей i будували в колгоспi.
Проробили батько з матiр’ю в колгоспi цiле лiто i заробили один мiшок пшона, лiтр меду i 10 карбованцiв, а в нас було п’ятеро дiтей. Через три днi прийшли й забрали те пшоно, картоплю, залишили тiльки дрiбну.
Мої три братики померли з голоду, а ми з сестрою ходили до школи, то там трошки давали їсти, ходили на поле збирати мерзлу картоплю.
На другий рiк уже в нас вродили буряки, картопля, хлiб пекли з картоплею, бо борошна було мало. Я, було кажу мамi, що нiчого не хочу, тiльки щоб у мене на столi завжди лежав хлiб. Ходили i просили — хто лушпинку з картоплi дасть, i тому були радi.
Люди лежали на дорозi, їздила колгоспна пiдвода, на яку їх складали, а потiм скидали в могилу. Скiльки їх було, нiхто не рахував, i де тi могили? Дякуймо завжди Боговi за хлiб, за воду, за чисте повiтря, яке нам Бог посилає...
Ганна УДОДІК
с. Деражне, Костопiльський район,
Рiвненська область