Минулими вихідними Україна й Росія знову опинилися на межі «газової війни». Приводом для загострення стосунків стала заява «Газпрому», нiбито наша держава заборгувала компанії 7 млрд. доларів за недобір газу. І якщо «Нафтогаз України» не погасить цей «борг», росіяни буцімто готові знову перекрити свій газовий вентиль на державному кордоні. Як відомо, умови контракту 2009 року містять пункт «бери або плати», який передбачає оплачувати постачальникові, тобто «Газпрому», весь обумовлений у договорі обсяг газу. Навіть якщо ми його не спожили. Утiм цього разу така струнка, на перший погляд, логіка містить у собі цілу низку суперечностей.

Минулої суботи в Києві відбулося розширене засідання президії партії «Наша Україна», на якому прийнято рішення провести 9 лютого політраду. «Прийшло більше 50 осіб, але не всі були членами політради, не вистачило одного голосу для проведення засідання. Було 47, а кворум становить 48. Було прийнято рішення провести розширене засідання президії», — зауважила речниця Ющенка Ірина Ванникова, за словами якої, 9–го числа лідер «Нашої України» представить план виходу політсили із кризи, а також поділиться баченням розвитку ситуації в Україні та її взаємин з Євросоюзом.

95 років тому — 29 січня 1918 року — під невеличкою станцією Крути на перегоні між Бахмачем та Ніжином відбувся бій українців із більшовицьким російським військом. Воно сунуло на Київ «приборкати» Українську Народну Республіку, яка щойно проголосила свою незалежність від Москви. Кількатисячне формування «братів–слов’ян» з артилерією та бронепоїздом очолював колишній підполковник царської армії Михайло Муравйов, який вирізнявся патологічною ненавистю до всього українського. Своїх солдатів–червоногвардійців він надихнув такими словами: «Наше завдання — взяти Київ... Якщо буде потрібно, не постою ні перед чим: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх усіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання».

І показав: при штурмі Києва він застосував отруйні гази, піддав столицю нищівному артобстрілу 15 тисячами снарядів, знищив близько п’яти тисяч мирних жителів, багато з яких завинили лише тим, що були схожі на українців. На решту наганяв страху броньовиком iз написом «Смерть українцям!», який нишпорив принишклим містом.

Хто ж став навперейми більшовицькій навалі з українського боку? Це були чотири сотні 1–ї Київської юнацької школи ім. Богдана Хмельницького та 1–ша сотня Студентського куреня Січових стрільців, до якої записалися студенти Київського університету Святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти старших класів 2–ї української гімназії Кирила і Мефодія. Загалом набралося близько 500 озброєних гвинтівками застарілого зразка вояків, що мали 16 кулеметів та саморобний «міні–бронепоїзд» — встановлену на звичайну залізничну платформу невеличку гармату. Ця необстріляна молодь під проводом сотника армії УНР Аверкія Гончаренка мала завдання перешкодити ворогові захопити столицю республіки, де перебував український уряд. Успіх місії сотника був винятково важливим — адже від імені уряду якраз велися переговори про укладення мирного договору з Росією — Брестського миру, що мав забезпечити існування Української держави.