Серйозно занедужав Іпполит,
Зiбрались в хатi: жiнка, син, онуки.
Зiйшлись, щоб пiдписав вiн заповiт.
А у старого вже тремтячi руки.
Писать не може. Та i говорить...
Слова ледь–ледь вичавлює iз себе.
Розгубленi усi. Ну що робить?
— Нотарiуса запросити треба!
Прислухались до дiдових порад —
Привезли не одного — двох юристiв.
Прийшов за свiдка Іпполитiв брат
І троє старих друзiв–комунiстiв.
Подiя незвичайна — заповiт!
Не кожний має що заповiдати...
Тож сперся на подушку Іпполит
І дав команду: «Можна починати!»
І от настала урочиста мить,
Коротка й незабутня для родини.
— Я хочу грошi чесно роздiлить:
Найбiльше — 20 тисяч — для дружини,
Для сина — десять, внукам всiм по п’ять,
В партiйну касу тисячу... І досить...
— А де ж цi грошi можна буде взять?
Скажи, дiдулю! — внук найменший просить.
Нотарiус вточнити захотiв:
В якiй валютi, у якому банку?
Але дiдусь вже солодко хропiв...
Тому всiм довелось чекать до ранку.
Як тiльки розкрив очi Іпполит,
Швиденько пiдписали заповiт.
— А грошi де? — спитав синок Геннадiй.
— На ощадкнижках СРСР. В шухлядi.
Аркадiй МУЗИЧУК
Київ