Я багаторiчний читач «України молодої». Водночас iз державною роботою брав участь у рiзних спортивних змаганнях, навiть у свої 60 рокiв, грав у волейбол за свiй географiчний факультет КНУ iм. Тараса Шевченка, нинi менi йде вже 80–й рiк. Хвилює мене не лише спорт в Українi, а й її багатостраждальна доля взагалi. Та вирiшив написати про футбольно–комерцiйний ажiотаж в Українi. Ще з 80–х аспiрантських рокiв минулого столiття я вболiваю за футбольну гру. Спочатку вiдвiдував стадiон, а пiзнiше i донинi дивлюся по ТБ, читаю пресу. Люблю цю гру за динамiку, високу технiку володiння м’ячем, за повну вiддачу сил гравцями i, звичайно, за чесний позитивний результат.
Колись стадiони були i повиннi нинi стати мiсцем морально–психологiчного вiдпочинку («розрядки» вiд щоденних турбот) для глядачiв, дружнього спiлкування мiж уболiвальниками у вихiднi; в робочi днi тижня внутрiшнi спортивнi змагання бажано не проводити...
Але нинiшнiй стан футбольних справ як у Європi взагалi, так i в Українi зокрема зобов’язує пересiчних уболiвальникiв практично його осмислити та запропонувати кардинальнi заходи, аби його всебiчно «оздоровити».
По–перше, футбол нинi набрав переважно комерцiйного, а не спортивно–морального та естетичного змiсту. Тим бiльше що його органiзатори та управлiнцi є не видатними в минулому спортсменами, а дiлками–комерсантами (наприклад, брати Суркiси та iншi), якi вмiло використовують народну любов до футболу; нагромадили солiдний капiтал вiд реалiзацiї вхiдних квиткiв, виходять iз цим капiталом на європейський i свiтовий ринки купiвлi–продажу здiбних футболiстiв. В Українi футбольний ажiотаж посилюється спецiальними уроками навiть у початковiй школi.
По–друге, слiд негайно призупинити, а потiм повнiстю вiдмовитися вiд купiвлi легiонерiв з iнших країн, винятком є набуття спортсменом українського громадянства. Сотнi мiльйонiв українських грошей, що йдуть на оплату легiонерiв, на влаштування їхнiх побутових умов, повиннi бути використанi для створення матерiально–технiчних умов, аби розгортався спецiальний i масовий спорт, для захоочення власних висококласних спортсменiв до роботи у власнiй державi, а не для потреб гiперболiзованої полiтики, бо полiтологiв i полiтикiв i без того забагато.
Нинiшня комерцiалiзацiя спорту (перш за все футболу, як i шоу–бiзнесу iз запрошенням зарубiжних артистiв) є фактично неповагою до авторитету нашої держави, її спортивних i культурних традицiй, до авторитету власних спортсменiв. На зекономленi таким чином грошi слiд створити академiчнi базовi навчальнi заклади з провiдних видiв спорту, якi повиннi очолити вiдомi вiтчизнянi фахiвцi (наприклад, володарi «золотих м’ячiв», свiтових титулiв), якi повиннi стати своїми тренерами, професорами i доцентами. Мене особисто не радують футбольнi успiхи донецького «Шахтаря» та команд з iнших мiст України, якi завойованi переважно легiонерами за керiвництва iноземних тренерiв.
По–третє, в Українi достатньо мати п’ять елiтних футбольних клубiв вищої лiги — в Києвi, Харковi, Донецьку, Львовi та Одесi, якi треба поповнювати кращими вихованцями обласних, мiських i вiдомчих команд. Так, за складних нинiшнiх економiчних i соцiальних та екологiчних обставин, частих затратних виборiв неетично мати в Києвi, Донецьку, навiть у Сiмферополi по кiлька футбольних команд.
По–четверте, слiд усiма способами (переважно виховними) призупинити, а згодом мiнiмiзувати нездоровий футбольний фанатизм i конкуренцiю мiста на стадiонах, що погiршує стосунки мiж молоддю цих мiст, руйнує об’єкти спортивної iнфраструктури. Це не є ознакою спортивного патрiотизму, а це — звичайне й органiзоване хулiганство та безкультур’я, що морально й фiзично калiчать молодь, зневажають українськi традицiї гостинностi та поваги мiж людьми.
Справжнiй спортивний патрiотизм повинен проявлятися на мiжнародних змаганнях, а всерединi країни спорт має бути святом, засобом виховання дружби i високої моралi, нацiональної гордостi та здорового способу життя.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
