Погляд iз боку на те, що всі знаємо: Україна за корумпованiстю — на 144–му місці із 176 країн (Росія поруч). За оцінкою Світового банку, ми скотилися на 152–ге місце щодо сприятливості ділового середовища (гірше тільки в країнах Африки). За конкурентоспроможнiстю ми на 82–му місці у рейтингу країн світу, на 69–му — за індексом розвитку людського потенціалу, на 83–му — з туристичної привабливості й серед останніх — з інвестиційної. У нас ручне управління економікою: монополія ринків, немає єдиних «правил гри», вибіркове і несправедливе правосуддя. Ми на 164–му — (із 183) за рівнем економічної свободи, на 130–му — за рівнем свободи преси (поруч iз Південним Суданом). Ми — світовий лідер (разом із Росією) за темпами зменшення населення та в десятці країн за кількiстю засуджених до позбавлення волі.
Ми інтенсивно почали проїдати золотовалютні резерви НБУ, які тільки за останній рік зменшились на 23%. Ми перші за кількiстю податків і зборів — 135 (у Швеції їх — 2, Франції — 9, Польщі — 29); у нас найбільше податкове навантаження на працюючих у світі — 40%. У нас тіньова економіка, майже половину зарплат видають у конвертах. Українець витрачає на харчування 50% своїх доходів, європеєць — 20%, німець — 12%, британець — 10%, а американець — лише 7%. Це при тому, що 97% ковбас містять переважно синтетичні речовини і фарбники, значна частина продуктів, напоїв, ліків фальсифіковані.
Дивимося з іншого боку. Активи 200 найбагатших українців за останній рік зросли на 20—30%. Мільярдерів за 5 років стало у рази більше — з 5 до 18, серед них жодного українця (16 євреїв, один татарин, один росіянин). Нині 100 олігархів злиденної України володіють 90% національного багатства країни — 54 млрд. доларів, а 100 багатих людей заможної Америки — 52 млрд. Із 200 найбагатших сімей українців менше 5%, росіян — близько 16%, а євреїв — понад 77%! Співвідношення доходів 10% найбагатших людей в Україні до доходів 10% найбідніших становить 40:1 (у країнах СС не більше 7:1). З кожної одиниці собівартості продукції США платить робітникові — 60%, а Україна — 6%... А в парламенті (вдумайтеся!) — тільки 29 % етнічних українців, у владі — ще менше...
В Україні понад 900 університетів (при потребі не більше 100). Більшість навчальних закладів, витягуючи з кишень батьків останні гривні, готують спеціалістів непотрібних професій чи митрофанушек, не придатних до нормальної людської праці. Частина з них за протекціями і корупційними схемами займають доходні місця, отримують учені звання, укорінюються у владу, правоохоронні та судові органи, стають депутатами, згруповуючись у корпоративні стада, а більшість — ідуть в обслугу, поповнюють лави охоронців, продавців, повій, де університетська освіта не потрібна. Наука в такому стані (прикладна також), що за останні роки Україна не реалізувала на ринковому рівні жодної нової ідеї (учення — світло, та неучених — тьма). В цивілізованих країнах 20% випускників шкіл навчаються в університетах, решта — отримують робітничі професії, в Україні — навпаки.
Проблеми, проблеми.. Вони настільки обплутали нас, що кожний розуміє — так далі жити не можна... В середині 80–х років минулого століття, після 20 років «застою», радянське суспільство також усвідомило безглуздість системи. Тоді започатковану Горбачовим перебудову підтримало Політбюро і ЦК, не розуміючи ні суті, ні шляхів її втілення. Країну розвалили, заощадження вкрали, народ кинули на пограбування ще більш спритним хижакам і грабіжникам...
Деякі епізоди часів перебудови: в селі Рожнівка на Чернігівщині спішно скликали мешканців села до Будинку культури — по дорозі з Києва має завітати перший секретар обкому агітувати за перебудову, виконуючи останню настанову члена Політбюро... Хильнувши в кабінеті парторга склянку оковитої (для красномовності — інакше не міг), партійний бос півтори години розповідав зібранню про перебудову. Мудрі колгоспники запитань не ставили, бо розуміли, що й доповідач не тямить у перебудові, як марксисти–ленінці — в побудові комунізму.
1988 рік. Розмовляю з начальником зведеної союзної автоколони на будівництві міста Славутич: «Тільки й чуєш: перебудова, перебудова, а ніхто не знає, що це таке, — каже він. — Зобов’язують роз’яснити підлеглим про перебудову, а що я, начальник автобази, можу перебудувати?». «Вам перебудуватися найпростіше, — відповів я,— потрібно зробити так, щоб водії не крутили спідометри — і тільки». «Нема в цьому проблем!...— На другий день прозрів. Не міг заснути, все думав. Це, дійсно, — проблема! Щоб водії не крутили спідометри, потрібна перебудова всієї державної машини!»... Перебудували. Водії спідометри не крутять. Крутять чиновники всіх мастей у змові з депутатами.
Майже анекдот. Генерал розповів військовим про перебудову. Запитань нема... Один рядовий насмілився: «Товаришу генерал, скажіть, після перебудови кому стане краще — нам чи вам?»... Витерши спітнілий лоб, генерал підвищив тон: «Краще — та не вам, гірше — та не нам!». Так і сталося. Особливо — 200 найбагатшим олігархам.
Переконаний: доки в Україні буде тьма університетів, корупція процвітатиме, зарплати і пенсії залишаться мізерні, нездари нами керуватимуть, моральність, на яку уповає Блаженнійший Любомир (Гузар), тільки падатиме (особливо серед молоді), як і віра людей у добро і справедливість... Та кількість університетів не зменшиться, поки серед депутатів парламенту не буде пропорційної кількості етнічних українців (320–360 при нинішній чисельності); доти не буде й довіри до всіх гілок влади, доти невігластво і амбітність нашої еліти буде нормою, доти не відбудуться реформи, доти жодна проблема не буде вирішена на користь суспільству, доти триватиме безглуздий позаблоковий статус, доти народ буде тільки виживати. Це я усвідомив за 75 років самовиживання в оточенні корисливих чиновників і продажних депутатів.
Микола МИХНИК
Чернігів