Судний день Пауло Коельйо

Днями книгарня «Є» перетворилася на судову установу, де «розглядали справу» феномена Коельйо. У такій формі видавництво «КСД» презентувало нову книжку всесвітньо відомого бразильця «Рукопис, знайдений в Аккрі». Українське видання стартовим накладом 10 тис. примірників вийшло раніше, ніж російськомовний переклад.

«Ми видавали й перевидавали збірку його есеїв «Подобно реке», що, за рейтингами видавництва, є найбільш продаваною книжкою минулого року. Її наклад сягнув приблизно ста тисяч примірників», — зазначає головний редактор «КСД» Світлана Скляр. Загальний же наклад його творів у свiтi становить понад 140 млн. примірників. Навіть той, хто не читав Коельйо, однозначно про нього чув. Захмарна популярність, здавалося б, не надзвичайних творів цього письменника дозволяє досліджувати його «феномен» і випускати книжки на кшталт «Анатомія успіху». Київська презентація відбувалася у вигляді дискурсу, щоб надати читачам вибір: схвалити чи засудити творчість бразильця. Присутні зайшлися сміхом від оригінального представлення учасників «судового процесу»: Пауло (Лариса Денисенко — адвокат), Коельо (Сергій Жадан — прокурор) і «схожий на нього чоловік» (Віктор Шовкун, перекладач книжки — свідок). Сергій Жадан, якому гірко, «що, на жаль, успіх є» у бразильця, як і годиться чоловікові, оцінював форму романів пана Пауло, а Лариса Денисенко по–жіночому заглянула їм у «душу».

Віктор Шовкун:

— Коельйо любить бути ні на кого не схожим, шукати свої форми. Він часто фантазує, уявляє себе жінкою. Тема роману дуже цікава: життя у Єрусалимі, яке буквально знищили хрестоносці.

Сергій Жадан:

— «Рукопис» не має жанрового визначення. За великим рахунком, це проповідь. Підстави для сюжету є, але його тут немає. І дуже шкода. У виданні анонсується надзвичайно цікава сторінка історії: період, коли хрестоносці захоплюють Єрусалим. Однак у Коельйо все зводиться до того, що останньої ночі перед вирішальною атакою у Єрусалимі громадяни слухають проповіді грека Копти. Увесь «Рукопис» складається з його відповідей на запитання. Гадаю, це, швидше, афоризми житейської мудрості, написані для журналу Cosmopolitan. Коельйо грішить щодо історичності: є моменти, коли розумієш, що він має на увазі не пастухів, а айтішників, що хотів вжити слово «комп’ютер» замість «вівця». Мені страшенно бракує в його книжках трагедійності, драматизму. Та я не заперечую літературний талант Коельйо: він уміє подати настанови переконливо.

Лариса Денисенко:

— Жадан називає Коельйо проповідником. Я не зовсім з ним погоджуюся. Коельйо — переповідник проповідей. Він зрозумів, чого хочуть люди, насамперед — жінки. Він доволі просто пише. Чітко показує читачу шлях від точки А до точки Б. Його тексти позбавлені іронії, самоіронії, почуття гумору. Виходить, що серйозність читачі сприймають набагато краще, ніж жарти, які змушують розворушувати мозок. Люди знаходять у його творах те, що хочуть від книжки і від життя. Цей письменник подобається мені тим, що ставить людину вище від будь–яких релігійних чи національних переконань.

Суддя, в ролi якої виступала публіка, так і не винесла вирок...