«Хрещена» феї Фроськи

Розказати казку на ніч...

В Анні досі живе дитячий максималізм, саме бажання, аби все було «по правді». Якщо вчитися — то продовжити це ще й у науковій роботі. Тому вона, вчитель географії–біології, має здолати й аспірантуру. Якщо займатися журналістикою, то порушувати справжні проблеми. І ще — навчити створювати газету своїх школярів. Якщо вдосконалюватися — то прийти на тренінг і без комплексів виконувати завдання нарівні з власними учнями... У цій звичайній, на перший погляд, жінці живе Дон–Кіхот. Він не дає їй стати буденною, він робить її для когось незручною. Але, якби не все це, хіба могла б вона писати казки?

«...Намагалася ніколи не відмовляти дітям на прохання «мамо, розкажи казку». Це зов­сім інше, аніж прочитати книжку. Це й спілкування, і спільна творчість, — моменти, які роблять батьків і дітей ще ріднішими. Добре пам’ятаю, як сама чекала цього в дитинстві. Та мами, на жаль, вистачало зрідка лише на «Червону шапочку». Коли приїжджав із відрядження тато, історії були іншими. Про тварин, про тайгу і полярне сяйво над тундрою, про Байконур і Камчатку, про інші планети… Власне, всі мої оповідання, і казкові, і «життєві», спочатку були розказані дітям перед сном, а потім уже записані. У мене були вірші, прозові мініатюри, публіцистика. Тепер, як вікно наопашки, — дитяча література. Я до неї доросла. Разом зі своїми дітьми і дякуючи їм...»

Її герої народжуються з фантазій, життєвих ситуацій, вигадок дітей і їхніх друзів, спогадів дитинства. Кімнатна фея Фроська дружить із домовеням Хохою (скорочено від Харитона Хведоровича). Фейська сім’я Фроськи має домашню ластівку Маруську (хоч мама й намагається її називати Моною Лізою). У лицаря Морквицаря з’являється вірний «Санчо Панса» — мишачий горошок Пищик. І разом вони рятують принцесу Картоплесу, якій загрожує земляний дракон Капустянка... Паровозик Пузя живе у дитячому парку, залюбки катає дітей і переживає разом із друзями дивовижні пригоди... Харківське видавництво «Сінтекс» полюбило цього автора, а головне — випускає хороші книжки за доступною ціною.

Читаючи книжки Анни, не можна не помітити їх біологічно–географічного ухилу: всі тваринки та рослинки, що фантазійно оживають в оповіданнях, мають цілком «наукові» характеристики. Відтак цікаве читання ненав’язливо стає для дітей і пізнавальним.

«Тобто Анна–учитель  контролює роботу письменниці Анни»? — запитую. «Я не можу поділити себе на сектори: отут я вчитель, тут — мама, тут — письменник. Я — єдине ціле, і, може, тому що всі названі компоненти вступили в якусь складну реакцію, пишу для дітей. Бо, вважаю, я таки не педагог, я — вчитель. У Давній Греції педагог — це «дітовод», раб, який доправляв учня до навчального закладу. Дитина пручається, вередує або ж плететься понуро, а він її тягне, як на каторгу... До речі, картинка дуже мальовничо ілюструє сучасну педагогіку. А вчитель бере дитину за руку і йде з нею разом — пізнавати світ, дивуватися його різноманітності, вчитися з кожним учнем знову».

Крила — річ корисна

Колись у дитинстві їй так явно наснилося, що вона вміє літати, що дівчинка змайструвала собі крила і вирішила втілити сон у реальність. На щастя, батьки вчасно зняли її з балкона. «Крила у шухляді» — це назва збірки ліричних «дорослих» віршів Анни. Яка, до речі, могла не з’явитися. Бо вірші спочатку потрапили до редактора, який, упевнена Анна, їх навіть не прочитав. Але, зустрівшись з авторкою, вирішив «повчити письменству».

На щастя, її вмовили зустрітися з іншою людиною. Письменниця Людмила Ромен стала редактором збірки. Вона вважає: «Любов до крил закодовано й у псевдонімі поетеси — Коршунова». Справді, чому — Коршунова, якщо маєш таке звучне прізвище «Шевченко»? Воно дуже зобов’язує, а комусь узагалі може видатися претензійним, вважає Аня. Коршунова ж — дівоче. До речі, одна з її бабусь була Орлова, а в полтавській лінії роду є Шуліки. Отже, призначене щось — від природи, від казки, і — від крил. Які в господарстві зовсім не зайві.

Вони допомагають їй стати одним з організаторів міського конкурсу школярів на грамотність нашого довкілля. О, яких тільки помилок не познаходили учні на вуличній рекламі та загалом у міському побуті!

Крила, напевно ж, допомагали втілювати проект «Я розкажу тобі про місто», що ніс ідею театралізованих екскурсій Сумами. Коли ти не просто слухаєш екскурсовода, а зустрічаєшся з костюмованими дійовими особами різних часів, які доповнюють розповідь гіда.