«Хлопці, обережно! Тут струм...» —

      ...Тікаючи від диму, що заполонив квартиру, 12-річна Леся Олексюк вибігла на балкон. Саме тут її, налякану пожежею, і знайшов молодий сержант 13-ї пожежно-рятувальної частини столиці Роман Черненко. Заспокоївши дівчину, сказав наостанок: «Залишайся тут. Я зараз», — після чого зник у задимленій квартирі. Та повернутися йому не судилося. Лесю врятували, Романа — ні...

      Звичайна «малосімейка» на Троєщині, яких у Києві сотні. Звичайна рядова пожежа, яких вогнеборці зі стажем навіть не рахують. І така незрозуміла, і від того ще жахливіша смерть. « Чому? За що?», — ці питання досі не залишають рідних і близьких Романа, його товаришів по службі і самих погорільців, яких він рятував, заплативши за це занадто високу ціну — життя.

      Трагічна загибель вогнеборця одразу породила чимало пліток і переводів «стрілок» відповідальності з одних служб на інші, з чим «УМ» довелося зіткнутися вже наступного дня під час спілкування з мешканцями «малосімейки», різними контрольними службами і тими, хто з'ясовував обставини смерті вогнеборця та причини пожежі. Та головне не це. Адже на запитання: «Хто винен?», відповідь повинна дати районна прокуратура, так само, як і на інше: «За чиї помилки хлопець поплатився власним життям?».

      Як розповів начальник Главку столичного МінНС Анатолій Косар, детальне вивчення обставин смерті пожежника дає змогу сверджувати, що дії Романа Черненка були правильними і техніки безпеки він не порушив. Адже, згідно з правилами, він повинен був притримуватися правої стіни коридору, але хто знав (а в диму і не побачиш), що на дверях висить той кабель? Адже його там просто не повинно було бути! На думку Анатолія Косаря, це справжнє «головотяпство». За попередніми висновками пожежників, мешканці грубо порушили правила пожежної безпеки, переобладнавши «колясочну» на комірчину і проклавши дроти у коридорі.

      Як розповів «УМ» заступник начальника СДПЧ-13 В'ячеслав Савченко, коли стало відомо про ураження струмом і він разом з іншими виїжджав на місце, думали, що нічого серйозного. Адже і раніше були випадки, коли інспектори отримували такі удари, і нічого... Та все виявилося значно гірше. Краги, одяг і взуття Романа були вологими (перед цим на 8-й поверх, де сталася пожежа, подавали воду) і розряд пройшов через усе тіло. Останніми словами рятувальника були: «Хлопці, обережно, тут струм...»

      До речі, про струм. За словами В'ячеслава Савченка, під час пожежі завжди очікують чергову службу електриків, яка знеструмлює об'єкт. Як правило, це стосується будівель, де проходять великі силові кабелі (наприклад, станції метро). В окремих випадках — під час «дачних» пожеж провода «перекусують» самі рятувальники. Але ж ця пожежа була рядова, до того ж часто дорогими є лічені секунди. Сама «малосімейка» не палала, полум'я було невелике, основною загрозою для мешканців була сильна задимленість. Тому й почали їх евакуйовувати.

      А тим часом Романа намагалися врятувати. Спочатку свої — товариші з чергового караулу, потім медики. За свідченнями багатьох мешканців, дві жінки зі «швидкої» довго і неохоче підіймалися на 8-й поверх (на той час будинок нарешті було знеструмлено і ліфт не працював). Крім того, ще й забули кисневі маски. Дві інші реанімаційні бригади теж нічим зарадити не змогли і констатували смерть — почав відмирати мозок. Але це не можливо було пояснити Руслану Черненку (служив у цьому ж караулі), який, стоячи навколішки біля тіла брата-близнюка, кричав: «Романе, повернись!». Не повернувся...

      Романа ховали минулої п'ятниці. Спочатку з ним попрощалися в рідній частині № 13, потім в зразковій і найбільшій в Європі пожежно-рятувальній частині № 25 Києва. На пам'ятнику загиблим вогнебоцям з вічним вогнем, який розташований поруч, невдовзі з'явиться і його прізвище. Він став дев'ятим вогнеборцем столиці, що поклав своє життя на вівтар порятунку людей. Останній пожежник Віктор Ложкін загинув вісім років тому. Він теж служив у 13-й.

      Попрощатися з Романом прийшли і мешканці «малосімейки». Напередодні вони зібрали кошти на вінок і квіти загиблому. Скільки могли — 163 гривні. Днями до пожежної частини вони передали продукти, щоб можна було пом'янути Романа за християнською традицією на дев'ять днів.

      А на похоронах плакала маленька Леся Олексюк, остання, кого загиблий врятував. Матері, якій невдовзі повинно виповнитися ювілейні п'ятдесят, довелося надавати медичну допомогу, а наречена Романа (весілля було призначене на 24 липня) весь час не випускала з рук коробочку з обручками.

      Скорботні обличчя рятувальників (зібрався мало не весь керівний склад Київського гарнізону, багато хто з них знав Романа особисто), численні вінки і шлях до пожежних авто всипаний гвоздиками. Траурний марш замінили сигнальні сирени і так до самого Коростишiвського цвинтаря на Житомирщині. Саме з цих місць походить родовід Черненків, саме тут на труну Романа впали грудочки рідної землі...

      Вхід до пожежно-рятувальної частини № 13 Дніпровського району Києва зустрів кутком пам'яті. На столі, застеленому скатертиною з національної символікою, фото 24-річного чорнявого хлопця з траурною стрічкою. Поряд ікона зі Спасителем, поминальні сто грамів гіркої, цигарки і цукерки. І напис: «Черненко Роман Леонідович (10.01.1980 — 07.07.2004). Трагічно загинув під час рятування людей на пожежі в житловому будинку № 59 по проспекту Маяковського».

      Навкруги кипить звична робота: відвідувачі отримують необхідні довідки, лунають команди і виклики по внутрішньому зв'язку, але обличчя працюючих суворі і зосереджені. Жодної посмішки, жодного жарту. Горе, що прийшло у частину, ще досить відчутне.

      В'ячеслав Савченко показав цікавий документ — подяку від мешканців будинку по вулиці Вершигори, 5 бійцям першого караулу, в якому служив Роман. Дата — 7 липня.

      « Справа в тому, — розповідає В'ячеслав Володимирович, — що того дня караул майже не з'являвся у частині. З пожежі на пожежу їх викликали. Тож цю пожежу Роман разом з іншими гасив ще на початку зміни, а ось НП з «малосімейкою» сталося вже наприкінці...»

      З бійцями першого караулу поспілкуватися не вдалося. В графіку їхнього чергування у зв'язку з трагедією сталися деякі зміни. Але Романа добре знають в інших караулах, адже він часто підміняв товаришів.

      «Близнюків часто плутали, — розповів начальник караулу № 3 Сергій Міненко. — От і в пресі написали, що Роман любив жартувати, був таким собі балагуром. Насправді це більше стосується його брата Руслана. А Роман завжди був розсудливим, серйозним. І взагалі надійний був хлопець, з особистим часом ніколи не рахувався, якщо справа потребувала».

      Були і плани на майбутнє. Збирався одружитися з дівчиною, яку кохав і з якою зустрічався декілька років. Готувався до ювілею матері. Все, як у звичайних людей. Останнім часом не знімав грошей з картки, економив. Хотів зробити батькам приємний сюрприз — купити гарний одяг, виїхати разом за місто на шашлики. А після одруження відправитися усією родиною до моря у весільну подорож. Не судилося...

      Трагедія, безумовно, позначилася на колективі, але не в плані панікерства чи жаху перед ризиком. Як повідомив «УМ» начальник СДПЧ-13 Ігор Шилохвіст, загибель бойового товариша додала колективу монолітностi. Люди стали уважнішими один до одного. Абсолютну впевненість у своїй подальшій службі в частині висловив Руслан Черненко. Хоча батьки спочатку вважали, що не варто ризикувати життям за якісь 300 гривень зарплати. Що тут скажеш, рішенням брата можна пишатися, піклування держави про вогнеборців — зневажати.

      Зараз на розгляді Президента знаходиться подання про належну оцінку мужності Романа. Відповідне подання пожежники направили і Патріарху Київському і Всієї Руси-України Філарету (за останні чотири роки орденами і медалями Української православної церкви нагороджено близько 40 співробітників частини). Немає сумнівів, що подвиг Романа Черненка відзначить як влада земна, так і небесна. На жаль, посмертно. Вічна пам'ять і хай земля йому буде пухом...