«Я знаю, що таке втратити Україну навіки і що таке знову її здобути. Якби я не був українським поетом, то все, либонь, виглядало б дещо інакше. Але Бог дав мені бути саме українським поетом».
Таких свідомих українців, як єврей Мойсей Фішбейн, ще треба пошукати. Кожен, хто хоч раз чув, як цей колоритний чоловік могутнім голосом читає свої поетичні твори, ніколи вже не забуде ні його імені, ні його віршів. На долю пана Мойсея випала нелегка доля радянського дисидента. У 1979 році йому довелося виїхати з рідної України — як каже сам пан Фішбейн, «я не поїхав — мене поїхали». А все через те, що талановитий поет і політично свідомий громадянин не погодився на співпрацю з «органами». «У вас добре реноме в українських середовищах, ми інфільтруватимемо вас туди, а ви нам доповідатимете», — пояснював своєму «підопічному» майор-кадебіст. Мойсей не захотів стати Іудою. І розуміючи, що спокійно жити йому після цього вже не дадуть, попрощався з Україною — «навіки, до труни».
Тоді Фішбейн боявся навіть мріяти про те, що знову побачить рідну землю. Тому, повернувшись, особливо болісно переживає все, що діється з нашою вже вільною від залізних завіс і радянських «панів» державою. Йому болить, що й через стільки років після здобуття омріяного суверенітету Україна не стала справді незалежною, що й досі не здобула належного авторитету у світовій спільноті. І, як і всі справжні патріоти нашої землі, Мойсей Фішбейн вірить у те, що до влади прийде нова, справді українська команда, для якої болі й страждання нашого народу будуть не порожніми словами. Команда Віктора Ющенка. Про те, чому він вірить політикові, в якого, за словами мудрих нащадків народу Ізраїлевого, «єврейський розум» і душа патріота, відомий поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, єврей із українським серцем розповідає в інтерв'ю «УМ».
— Пане Мойсею, так уже склалося, що у світі існує образ українця як вродженого антисеміта...
— Усе, абсолютно все, що я маю в житті, я маю завдяки моїм друзям українцям. І не забувайте, що погромницький образ України та українця у світі неабиякою мірою творить наш північно-східний сусід та його спецслужби. Вони багато що контролюють в Україні. Наші вороги (і зовнішні, й внутрішні) хочуть пересварити в Україні всіх з усіма. Хочуть нацькувати росіян на кримських татар, кримських татар на українців, українців на євреїв... Розділити всіх нас. Наприклад, мене з вами. Це давній імперський принцип — діли і владарюй. Розділити нас їм не вдасться. Владарювати також.
— Подейкують, що саме ви з'ясували роль нинішнього глави Адміністрації Президента України Віктора Медведчука у засудженні політв'язнів, зокрема Тихого, Литвина, Стуса. Він досі не може відмитися від цієї плями. Невже це справді ваша заслуга?
— Та яка там заслуга... Наближалася річниця суду над Василем Стусом. Наближалися роковини Стусової смерті. Хлопці в Україні не мали дисидентського видання «Хроника текущих событий», що його за радянських часів редагував Сергій Ковальов — колишній політв'язень, друг академіка Сахарова. Я нагадав про нього хлопцям і надіслав в Україну 58-й випуск «Хроники...», де йшлося про суд над Василем Стусом. Там було прізвище Віктора Медведчука. Микола Горбаль усе це отримав і передав Євгенові Сверстюку. А пан Євген усе це озвучив. Просто саме я згадав, знайшов і надіслав — до чого тут заслуга?
— Кого з сучасних письменників ви цінуєте?
— Зовсім нещодавно я з моїми друзями-письменниками ховав Миколу Вінграновського — великого українського поета. Поета, якого в принципі не можна перекласти іншими мовами — настільки він український. А тепер скажіть: ви багато бачили на українських телеканалах спогадів про нього, чули, щоб хтось читав його поезії? Але був такий поет і є такий поет — Микола Вінграновський. Кілька рядків я вам прочитаю: «Довго-довго давнє літо давніло, Де не йшло — стояла синя мла, Мамалижна хмара на Молдавію Ще одну, рябеньку повела». Це можна перекласти іншою мовою? Не можна!
— Пане Мойсею, ви так довго були змушені жити поза межами України... Яким було ваше повернення?
— Коли почалася «перебудова» й стало розвиднюватися, я написав свого першого вірша по десятьох роках мовчання. Коли я вперше летів сюди, то боявся лише одного: щоб коли я вперше ступлю на цю землю, у мене не стався інфаркт. Це був 1989 рік... Потім я щороку прилітав в Україну. Останні кілька років — аби повернутися. Усі знали, що цей поет хоче повернутися. Всі! Від першого Президента до другого. Від київського мера до Єврейської Конфедерації України. Від урядовців до бізнесменів. Усі! І ніхто не допоміг. Ніхто й пальчиком не поворухнув. Уможливив мені щастя повернення блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Заопікувався моїм поверненням Роман Безсмертний. І я це пам’ятатиму довіку. 15 червня виповнився рік відтоді, як я повернувся в Україну. Ви бачите перед собою щасливу людину. Нехай хто куди хоче — їде. Я повернувся в Україну.
— Як ви познайомилися з Ющенком?
— Торік, 27 вересня. Ми разом летіли до Чернівців. Я зайшов у літак і Віктор Андрійович зайшов у літак. Але він не знав, хто я. А познайомилися на сцені, коли я виступав на форумі демократичних сил Буковини. Знаєте, для мене є три міста в світі — Чернівці, Київ та Єрусалим. Чернівці мені, либонь, найрідніші. Саме вони снилися мені чи не щоночі на чужині. Особливо затишно я почуваюся в українському селі, коли ото гомоню з літніми людьми. Мені вже 58-й рік, і після інфаркту я особливо чітко зрозумів: нічого дорожчого за рідну землю у всьому світі немає.
— Рівень життя в Україні досить низький. Ви не боялися сюди повертатися?
— Мені вистачить кусня хліба й шматка сала. Я обжерся чужиною й самотністю. Я повернувся спокійно й тихо, без галасу: я український поет, я сам обрав повернення.
— Ви не розчаровані тим, якою застали Україну?
— Застав? Поза Україною я жив лише фізично. Ми зробимо все, щоб вона нарешті не була аморфним клаптиком пострадянського простору, що на ньому є напис «Україна», який та бандота завжди може змінити. Україна має бути українською Україною. Як французька Франція, італійська Італія, німецька Німеччина... Лише тоді буде добре всім у ній сущим, насамперед етнічним українцям, а відтак українцям російського роду, українцям єврейського роду, українцям болгарського роду, українцям татарського роду...
— За 13 років, які минули від часу проголошення незалежності, деякі сусіди України спромоглися вступити до НАТО і ЄС, а Україна так і не змогла цього досягти...
— Не Україна не змогла цього досягти, а певні особи. Україна буде блискучою європейською державою. Однією з найблискучіших. Так хоче Бог.
— Що для цього треба зробити? Бо знаєте, на Бога сподівайся, а сам...
— Насамперед припинити рух до Азії.
— Як ви вважаєте, нинішня політична, економічна, культурна еліта України обстоює її національні інтереси чи свої власні — не пов'язані з її майбутнім і народом?
— Еліта? Еліта в нас не при владі. На жаль. А ті, хто при владі, либонь, сповідують один із моїх «аферизмів»: «Чітко продумана сума хаосів часом дає добре впорядковану систему». Ці люди не знають межі, й поки їх не зупинять, вони не зупиняться... Українська еліта має підтримати Віктора Андрійовича Ющенка. Повторюю: не підтримувати сьогодні Віктора Ющенка — це національний мазохізм, якщо не національне самогубство. Саме Віктор Ющенко обстоює національні інтереси України. Знаєте, мене часом запитують: «Ну гаразд, ми підтримаємо Ющенка, а як він ставитиметься до росіян, а як він ставитиметься до євреїв?..» Я відповідаю: «Так само, як і до всіх, в Україні сущих». Що ж до євреїв — то ми, євреї, маємо вклонитися мамі українського лідера: під час війни мама й бабуся Віктора Андрійовича Ющенка в селі Хоружівка, що на Сумщині, переховували в себе в хаті трьох єврейських дівчаток із міста Ромни.
— Ви казали, що готуються якісь провокації, метою яких є спроба посварити Ющенка з єврейською громадою. Ви можете розповісти про це конкретніше?
— Можу. Наші вороги, зокрема, збиралися робити фільм про вигаданий ними ж «антисемітизм Ющенка», аби перед виборами показати його у США, Ізраїлі, Росії, Україні... Провокатори ширять серед євреїв чутки, буцімто Віктор Ющенко — антисеміт (щоправда, водночас серед інших верств населення вони поширюють чутки, буцімто Ющенко «продався жидам»).
— Завдання політиків — прораховувати майбутнє. Що буде, якщо Ющенко не переможе — наприклад, вибори буде сфальсифіковано? Що ви робитимете?
— Ющенко переможе. І я стоятиму пліч-о-пліч зі своїми братами українцями. Нехай ніхто в цьому не сумнівається. Ми не емігруватимемо. Нехай емігрують наші вороги. Україна є й буде наша. Не Марата Гельмана, не Ігоря Шувалова, не їхніх працедавців, а наша. Це наша Україна, а не їхня. Мене обурює, що проти Віктора Ющенка працюють політичні кілери з Росії. Мені прикро, що один із них — московський єврей. Ми переможемо — і їхньому (та й не тільки їхньому) кілерському заробітчанству в Україні гаплик.
— Вам можуть закинути, що сьогодні й ви не громадянин України.
— Так. Але не з власної волі. Я український поет. І більший громадянин України, ніж багато хто з тих, хто має в кишені українського паспорта.
Мойсей Фішбейн народився 1946 року в Чернівцях. Має вищу філологічну освіту, працював у головній редакції Української Радянської Енциклопедії та літературним секретарем Миколи Платоновича Бажана.
1979 року був змушений емігрувати.
У 1989-му організував поїздку чорнобильських дітей до Ізраїлю.
У 2003 році повернувся в Україну.
Член Українського центру Міжнародного Пен-клубу та Національної спілки письменників України. Лауреат премії імені Василя Стуса та премії журналу «Сучасність».
Автор багатьох книжок. У 2003 році видав у київському видавництві «Факт» збірку «Аферизми» — особливий жанр аферизмів «від Мойсея».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
