«Джанго вільний»: убий у собі раба

Після «Безславних виродків» Тарантіно узяв творчу паузу, хоча його шанувальники підозрювали, що незабаром це затишшя вибухне справжньою бурею. У пресі почала з’являтися інформація про нову картину Тарантіно: жанр — спагеті–вестерн, тема — рабовласництво в Америці, одну з головних ролей виконуватиме Леонардо ДіКапріо, а ще у нього зніматимуться Крістоф Вальц, Джеймі Фокс, Семюель Л. Джексон, Керрі Вашингтон і навіть Франко Неро, прізвище якого зазначено в титрах того самого «Джанго» як Сержіо Корбуччі. Світова прем’єра, що відбувалася наприкінці минулого року, довела: майстер кіно–треш–естетеки Тарантіно зумів догодити майже всім, виправдавши сподівання і кіноманів, і продюсерів, і критиків. Його «Джанго вільний» із бюджетом у сто мільйонів доларів лише за перші два тижні зібрав у прокаті близько 130 мільйонів, фільм має п’ять номінацій на «Оскар» і опинився серед фаворитів цьогорічної кінопремії «Золотий Глобус» (кращим автором другого плану став німець Крістоф Вальц, а сам Тарантіно отримав нагороду за сценарій «Джанго вільного»). Вiдучора «Джанго» — i в українському прокатi.

Якщо розглядати сюжет картини як окремий творчий об’єкт, то його цілком можна сплутати з мелодрамою: багато років тому колишнього раба Джанго розлучають із його дружиною Брумгільдою, і той за першої ж можливості вирушає на пошуки коханої... Але у самому фільмі від цього легковажного жанру не залишилося й сліду. Бо, керуючись благими намірами, два партнери, Джанго та лікар Шульц, що спеціалізувалися на вистежуванні та відстрілi злочинців та багатіли за рахунок винагороди від влади, закрутили безжальну, криваву і для багатьох трагічну історію. Протягом якої глядач матиме нагоду споглядати пекучі пейзажі американського півдня і засніжені гори штату Вайомінг (краса природи контрастує з потворством рабовласницького ладу), милуватися зрошеними кров’ю плантаціями бавовни, він співчуватиме нещасним закоханим — шлях до щастя для них був усіяний сотнями трупів, — пригинатиме голови під час чергової канонади, дивуватиметься вишуканій безжальності режисера, який кадри, коли собаки шматують раба Дартаньяна, перемежовує з від­еорядом гри на арфі... А ще йому доведеться вкотре переконатися в тому, що раб за статусом може бути вільною людиною в душі. Тут режисер також вдається до порівняння: ось Джанго, якого дантист Шульц викупив у работорговців, гордо розправляє свою зрубцьовану від батога спину, а ось улесливий герой Семюеля Л. Джексона, що багато років служить своєму господарю, він також чорношкірий, але своє напівзігнуте існування ніколи не проміняє на якусь там свободу...

Тему служіння у своєму фільмі Тарантіно виводить в окремий параграф. І доручає дослідити її героєві Леонардо ДіКапріо. Спадковий работорговець і один iз найбагатших людей штату дістає із саквояжа череп свого багаторічного слуги–негра. Відпилявши частину, він показує три вм’ятини, які відповідають за зону служіння, і дивується, чому цей негр, який п’ятдесят років голив на ґанку його батька, так і не наважився полоснути того лезом по горлу... До речі, у «Джанго вільному» актор зіграв одну з найкращих своїх ролей, тож усі, хто називав Леонардо безталанним і кому його обличчя нагадувало «медузу на весь екран», зараз, мабуть, шкодують про такі оцінки. (В одній із сцен актор настільки увійшов в образ, що навіть серйозно поранив руку об склянку, коли мав зопалу стукнути нею по столу — так що у картині пролилася і справжня кров).

Озброївши героїв картини до зубів і навіть більше, режисер, утім, не забув про свої фірмові вибрики у жанрі чорного гумору. Одна з найсмішніших сцен у фільмі — коли ображений рабовласник разом зі своїми підлеглими вирушає мститися Джанго та Шульцу, а в останній момент компанія починає нервувати через те, що торби на головах якісь некомфортні, крізь дірки нічого не видно і скакати в них незручно. Не забув покепкувати Тарантіно й над собою: у «Джанго вільному» його довірливого і простакуватого героя розриває динамітом.

Фільм триває більше двох iз половиною годин, але він вартий того, щоб переглянути його ще раз. Оскільки з першого разу відстежити всі афоризми «Джанго» просто неможливо. «Що, негр житиме у великому домі?» — обурюється герой Семюеля Л. Джексона. І аналогії з сучасною Америкою та її президентом виникають миттєво...