Кажуть, якщо Бог захоче покарати людину, вiн позбавляє її розуму. Нам, українцям, таке лихо не загрожує, бо не можна позбавити того, чого в переважної бiльшостi «хохлiв» не було i немає. Ми давно вже живемо не своїм, а чужим розумом, тобто «добрими» порадами. В нашiй державi живуть люди й iнших нацiональностей, так би мовити, квартиранти. І хоча українцi — корiнна нацiя i чисельнiстю переважає в чотири рази цi нацменшини, а ще ця держава є рiдною хатою українцiв, то стає незрозумiлим, як сталося, що в цiй хатi хазяйнують квартиранти, а не українцi. А ще хотiлося б знати, чому нацменшини так зверхньо i презирливо ставляться до українцiв? Хіба це нормально? Нашу м’якiсть вони сприймають як слабкiсть. Невдячнi квартиранти вiдiпхнули нас уже на узбiччя, де ми мовчки сидимо, витираючи соплi. Вони ж знай навiшують усiлякi ярлики, звинувачують у всiляких провинах, а ми, догоджаючи їм, нi за що виправдовуємося перед ними, доводячи, що ми — барани, а не вовки. Росiяни не будуть росіянами, якщо не звинуватять «хохлiв» у всiх грiхах, навiть у своїх, бо вони ж — самi ангели небеснi, що несуть усьому свiтовi одне тiльки «добро», а ми — бандерiвцi, нацiоналiсти, «прєдатєлi» — не оцiнили того щастя, яке вони нам насильно дарували.
Сьогоднi окупацiйна влада топче, кривдить українцiв, як тiльки бажає. До них звертаються хiба що пiд час чергових виборiв, коли банди донецького та днiпропетровського кодла i червонi родоначальники фашизму знову лiзуть до головного корита. Щоб мiсцеве мурло i собi не сунулося до влади, владнi патякали нацьковують «хохлiв» один на одного, топлячи їх у суцiльнiй брехнi, зомбують слабоумних калiк, доводячи їхню агресивнiсть до стану скаженого собаки. Особливо яскравий спалах — пiд час виборiв на сходi та пiвднi країни. За весь бедлам i хаос, створений чужою владою в державi, вони звинувачують не себе, а бандерiвцiв...
Сьогоднi «український» мiнiстр зобов’язав маленьких дiток у дитсадках привчати до окупацiйної мови, а це все одно, що вiддати їх у неволю. Холуйство — нiби вiзитка в багатьох українцiв. Невже не доходить, що це риса собача, а не людська?! Подивишся на столицю козачої вольницi Запорiжжя, очi б не бачили, вуха б не чули, всюди чуже мекання i квакання. Гидота i тiльки! Полтава — пуповина України — досi лиже зад чужого придурка–сифiлiтика Петра I. Тьху з усiєї сили!
Ми, українцi, у своїй вiрнопiдданостi неперевершенi, своїх зневажаємо i пiдпорядковуємося чужинцям. Ну на якого бiса нам потрiбнi антиукраїнськi, чужi для нас депутати, приблуди на кшталт жванiй, кiнахiв, тобалових та iнших?
Знову чути, сурми засурмили на всю країну «Юльку в Президенти!» Пiшли б ви всi, здогадуєтесь куди, зi своєю Юлькою Григян–Капітельман, руйнiвницею Майдану. Сидить ця чужа лисиця — i нехай сидить, а щоб не було сумно, i вовка цього до неї вiдправити. Намертво вчепилися у шию України, нiби клiщ, ахметови, фiрташi, коломойськi, пiнчуки, фельдмани, рабиновичi, бродськi, януковичi. І живеться їм тут «кльово», «обалдєнно», вони вiд житухи «балдєют», а хто стане на їхнiм шляху, «уроют». До чого «вєлiкiй» i «магучiй» язик нечепурний, та ще й «жаргоном» своїм нашi голови засмiчує...
Анатолiй ЖИВОГЛЯД,
пенсiонер, дитина вiйни
м. Кам’янка–Днiпровська, Запорiзька область