Подужаймо страх, пересильмо,
Ми з ним, мов безкрилi птахи,
У свiтi оцiм агресивнiм
Вiн нашi триножить шляхи.
Набiги всiлякi, навали
І тюрми за три колоски
У геннi структури запали
На довгi лiта, на вiки.
Страх гiднiсть i честь спопеляє,
Вiн люд у запiчок загнав,
І в хатi отiй, яка скраю,
З богами на покутi став.
На страх молячись, народ вижив,
За страх, мов за щит, вiн ховавсь,
Але на дорозi принижень
Великим народом не став.
Дивлюся на панськi господи,
Крутi в заповiдних лiсах,
І хочеться крикнути: «Годi!»
Та губи скував менi страх.
Дивлюсь на сьогоднiшню днину —
На злиднi, свавiлля в судах,
Та владi хоча б докiр кинуть
Менi не дає той же страх,
Чим витравить страх iз душ наших,
Який гiрким спадком залiг,
Щоб вийти до свiтла iз хащi
І гiдно прожити свiй вiк?
Павло БОЙКО
Київщина