«Буратіно»... з меблів

Тернополянин Павло Накрийко за фахом інженер, але у вільний час захоплюється фотографією. Фотографувати любить лише на старі плівкові фотоапарати — каже, що фото на них виходять якіснішими. «Мій батько любив фотографувати, він був аматором, я, напевне, від нього перейняв любов до фотомистецтва, — розповідає Павло Накрийко. — Коли фотографуєш на плівку, розумієш, що кількість кадрів обмежена, а тому перш ніж натиснути на кнопку, ретельно обдумуєш кожен кадр».

Плівка півстолітньої давності

Удома у Павла уже більше десяти ретрофотоапаратів. Найстаріший серед них — «Бесса» 1930 року випуску. Більшість iз них Павло купив на «блошиних» ринках, а деякі замовляв через iнтернет. «Якось замовив через iнтернет фотоапарат «Яшика» з Південної Африки, таку модель випускали лише з 1957 до 1959 року, — продовжує фотоаматор. — Коли мені цей фотоапарат надіслали, я був вражений його зразковим станом. А ще знайшов у ньому відзняту кольорову плівку. Як і кожному фотографу, мені захотілося її проявити, однак зробити це було нелегко. Річ у тім, що спосіб проявки цієї плівки використовували до 1973 року, а тому знайти хімреактиви було нелегко. Відтак почав шукати способи її проявки у старих журналах та на різноманітних сайтах. Потрібні хімреактиви дали друзі з фотоклубу. І хоча я не був до кінця впевнений, що у мене щось вийде, але коли витяг плівку з проявочного бачка, на 9 із 12 кадрів були зображення. Усі знімки зроблені в одному приміщенні. На них зображена родина під час святкування Різдва чи Нового року, бо у кімнаті прикрашена ялинка».

«Мені важко сказати, де власне зроблені ці знімки. Фотоапарат мені надіслали з ПАР, на фото — лише світлошкірі люди, — каже Павло. — Може, фотоапарат «подорожував» по різних країнах. Однак мені приємно, що я таки зміг проявити плівку, якій більше 50 років».

Фотоапарат під назвою «Буратіно»

Павло Накрийко настільки захопився фотографуванням, що вирішив зробити фотоапарат власноруч. Жартома називає його «Буратіно». Спершу, коли розповів друзям про свою ідею, на нього дивилися доволі скептично, але тепер, коли фотоапарат готовий, самі охоче знімкуються.

«Я захопився вивченням методики фотографування на скло, а вона вимагає спеціальної камери, — каже фотограф–аматор. — Щоб купити її, потрібна значна сума, тож вирішив усе зробити власноруч. Лінзу та касету купив, а решта — підручні засоби: шматок ламінату, полиці від старої шафи, дещо зі старого крісла, ДВП, профіль. Усе обрізав і «підганяв» під потрібні розміри. «Гармошку», за допомогою якої фотограф фокусується, зробив із паперу і скріпив скотчем. Відтак саморобний фотоапарат обійшовся мені всього у 150 гривень. Над його створенням я працював десь півроку. Спершу креслив і робив необхідні розрахунки, шукав потрібні деталі, а упродовж двох місяців конструював».

Загалом процес виготовлення фотографії займає максимум п’ять хвилин. Після того, як Павло сфотографував, він виймає касету з плівкою і проявляє у ванній. Після цього отриманий негатив перефотографовує цифровим фотоапаратом і переводить у позитив.

Це уже не перший досвід нетрадиційного фотографування Павла Накрийка. До цього він навіть застосовував... коробку з–під взуття: за допомогою маленької дірочки, вирізаної у ній, проектував зображення на фотопапір. А ще Павло освоїв фотодрук на дереві.

Тепер фотолюбитель збирається освоїти метод фотографування на скло. Його технологія приблизно така ж, як у «дерев’яному» фотоапараті, однак проявка робиться за допомогою спеціальної хімії, а зображення на склі формує срібло.

«Фотографування для мене — хобі, на якому не збираюся заробляти, — резюмує Павло Накрийко. — Знаю багатьох­ фотографів, які поставили цю справу «на конвеєр», і вона перестала приносити їм задоволення».