Високі технології дитячої літератури

На полі української дитячої літератури панує стабільність: не та ­стабільність застою, якою пишається нинішній уряд, а сталий розвиток високих, так би мовити, технологій. 2012–й рік почався із внесення до престижного міжнародного каталогу 250 кращих дитячих книжок (White Ravens 2012) минулорічного лавреата — «Казки про Старого Лева» Мар’яни Савки та Володимира Штанка. А завершився інформацією про призначення навесні 2013-го дня першого продажу перекладеної в Німеччині книжки Галини Малик «Злочинці з паралельного світу».

Стабільно високим є рівень ілюстрування видань для найменших читачів. Окрасою навіть стаціонарного вернісажу можуть правити картини Ростислава Попського за мотивами В. Гауфа, Олесі Магеровської — до новинки З.Мензатюк (обидві — «Видавництво Старого Лева»); Арсена Джанік’яна до «Пеппі Довгапанчоха» (К.: Махаон-Україна); диво­-книжкою виглядає «Про фею Дорофею» Вікторії Ковальчук (Л.: Апріорі). Як завжди, радують художники «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги»: Вікторія Пальчун, котра проілю­струвала казку­ С. Дер­манського, Юля Міт­ченко з «картинками» до оповідки Ю.Ярміша. Ще років із десять тому однієї з цих книжок вистачило б на безумовну перемогу в будь-якому конкурсі й на довгі дифірамби у пресі. Тепер це — конкурентний топ-стандарт.

Стабільність — і у виконанні видавничих обіцянок. Іван Малкович завершив тритомний проект «100 казок», хоч і знадобилося на це сім років (порівняйте: ціла держава понад двадцять років не здатна впоратися з випуском 12 томів Тараса Шевченка). Ретельність роботи над кожним томом казок засвідчив і рейтинґ: 2005-го лавреатом став перший том, 2008-го — другий. Одинадцять художників узяли участь у роботі над тритомником. В останній книзі дебютували Іван Сулима з монументально-толкіністськими мотивами та Віктор Гаркуша з сецесійними «мозаїками» а–ля Віктор Зарецький.

Стабільно публікуються й автори, що входять нині до вищої ліги дитячої літератури — цього року з книжками майже всі: Рутківський, Нестайко, Малик, Воронина, Роздобудько, Мензатюк, Фалькович, Кокотюха, Андрусяк, Дерманський, Луще­вська. Бракує хіба що віршів Романа Скиби, проте «Щоденник Славка Хоробрика» Оксани Радушинської проілюстрував саме він (Л.: Видавництво Старого Лева).

А несподіванкою року стали дві книжки від того-таки «Видавництва Старого Лева»: «Шоколадні вірші про кохання» та «На каву до Львова!». Ідея блискуча: дати 13-14–річним читачам, призвичаєним цим видавництвом до гарної книжки, серйозну дорослу поезію в упізнаваному яскраво-ілюстративному дизайні. Тобто «упакували» авторів, здебільшого не помічених у заграванні з дитячою авдиторією (а декого й важко запідозрити у такому, як-от Дмитра Лазуткіна чи Тараса Федюка), під нібито дитячу обкладинку. Нібито — бо коли вкотре розглядаєш ілюстрації Надії Каламєєць, раптом усвідомлюєш, що це якісь далекі парафрази-відлуння закоханих Марка Шагала, що літають уві сні над світом.

Сон про кохання і є головним мотивом збірки («Не йди зі сну, затримайся, не йди», — знаходимо у Мар’яни Савки; «Заскакую в сни на ходу», — у Галини Крук і таке подібне). Акцентування на сновидіннях дозволяє уникнути натуралізму у сприйнятті підлітка, що позасвідомо нависає над дорослим читачем — бо ж, як не крути, кульмінацією більшості віршів є оргазми. Ризик в упорядкуванні такої книжки, безумовно, був. І напевне, знайдуться цнотливці, що звинувачуватимуть видавців в антипедагогіці. Та варто згадати пересторогу професора Києво-Могилянки Бориса Шалагінова, котрий писав, що «класичної дитини, яку досліджували Ян Амос Коменський, Жан-Жак Руссо, Ігор Кон.., уже не існує… Ті методи шкільного навчання, які відносно недавно здавалися вчителеві відносно природними, тепер не працюють» (Література. Діти. Час: Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. Вип. 1. — Тернопіль: Навчальна книга–Богдан, 2011).

Не певен, що ми, дорослі, достеменно знаємо, чого саме хочуть тінейджери. Хоча один з авторів «шоколадної» збірки — Олександр Гаврош — знає: «Дівчина з волошками в очах гралася в кохання як в пінг-понг (бо ж страх як хочеться!)» Відповіддю на отой виклик юнацького чекання/бажання і є ця книжка, що поетизує «нашого чекання мови дві» (Маріанна Кіяновська) і, як на мене, уникає контраверзійних загострень завдяки прискіпливому добору метафор, як-от, наприклад, у вірші Ірини Шувалової: «Тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер».

Що ж до другої збірки («На каву до Львова!»), то вона більш «спокійна». Львів тут постає, що Париж для Гемінґвея, — святом, яке завжди з тобою. Тут «старий трамвай везе кудись у казку» (Задорожна Маріанна), і ця казка дає тобі гарантований прихисток: «Ми втретє утекли / від суєти до Львова. / Утретє за життя / запрагнувши тепла» (Оксана Куценко). А для більшої ваги цього книжкового зізнання у коханні рідному містові поруч із сучасними поетами подано й рядки класиків — Богдана-Ігоря Антонича, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського.

Й нарешті ще один проект залучення малого читача до високої класики від цього ж видавництва: «Дитячий Кобзар», адаптація Шевченкової поезії для, як зазначено, середнього шкільного віку. Упорядникові (Зірка Мензатюк) та ілюстраторові (Марина Михайлошина) вдалося почасти дивовижне: приміром, подати уривок з «І мертвим, і живим…» як суто дитячий твір. З іншого боку, проблематичним виглядає уміщення тут повного «Заповіту», що його навіть розумні дорослі тлумачать геть по-різному. Привабливий, аж до самодостатності, візуальний ряд часом нагадує рекламу зеленого туризму вимріяною Україною. Але ж, як пригадати, Тарас Григорович пам’ятав не лише історичні кривди, а й полюбляв відпочивати від сумних думок там, де «неначе писанка село, / Зеленим гаєм поросло». Може, йому б така книжка і сподобалася б.