1 січня 1919 року вийшов закон УНР про Автокефалію Української Православної Церкви. Згодом, 14–30 жовтня 1921 року, відбувся Перший Всеукраїнський православний церковний собор, на якому було обрано власних ієрархів, затверджено канони та устрій УАПЦ, головними засадами якої були визначені автокефальність, соборноправність, національність, незалежність од світської влади. УАПЦ мала демократичний характер, прагнула поновлення давніх звичаїв, у богослужінні вживала українську мову. Але не для того московсько–більшовицька орда окупувала Україну, щоб терпіти на її теренах таке джерело духовного опору. Тож УАПЦ зазнавала постійних утисків, а 28—29 січня 1930 року на спеціально скликаному надзвичайному соборі її було змушено «саморозпуститися». Майже всіх її єпископів, більшість священиків і тисячі вірних було знищено.
3 січня 1565 року цар Іван ІV, який за місяць перед тим, 3 грудня 1564 р., несподівано залишив Москву і разом із відібраними прихильниками з числа бояр та дворян переїхав до своєї заміської резиденції — Олександрівської слободи, прислав до столиці посланців із двома грамотами. Перша з них була адресована митрополиту й містила звинувачення церковних ієрархів і всіх бояр, дворян, воєводських та приказних людей у зраді. Друга містила звернення до населення Москви, на яке, мовляв, царський гнів не поширювався. Своє повернення на трон Іван IV обумовлював правом карати й милувати «зрадників» на власний розсуд. Певна річ, таке право він одержав, навіть не вдаючись до референдуму за рецептом Віктора Медведчука. В цій історії найцікавіше, звісно, не те, що цар успішно застосував давній принцип «розділяй і владарюй», і навіть не те, що внаслідок цього в Московії з’явилася опричнина. Як на мене, найцікавіше, що Московія обирала тоді між реформами, прихильниками яких виступали опальні члени Обраної ради, та терором, завдяки якому Іван ІV зрештою й увійшов в історію як Іван Грозний. Це не вперше і аж ніяк не востаннє Московія робила такий цивілізаційний вибір — на користь не сякої–такої демократії, а брутального самодержавства.
3 січня 1795 року Австрія, Прусія та Росія уклали угоду про третій поділ Польщі. Це сталося внаслідок поразки національно–визвольного повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Польща недовго тішилася свободою, адже попередній, другий її поділ, відбувся лише за два роки перед тим — 13 січня 1793 року. Царська Росія, як відомо, брала участь у трьох поділах Польщі — 1772 року разом із Австрією та Прусією, а 1793 року разом із Прусією. Вчетверте Польщу в 1939 році розділили нацистська Німеччина та комуністичний Радянський Союз.
5 січня 1930 року датована постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації та заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Україні належало провести повну колективізацію у найстисліші строки. Якщо взяти до уваги, що восени 1928 року в Україні було колективізовано всього 4% селянського землекористування, то цілком очевидно, що поставлена задача була нереальною. Відтак із початком суцільної колективізації селян силоміць почали заганяти до колгоспів. «Допомога держави», про яку йшлося в постанові ЦК ВКП(б), супроводжувалася масовими депортаціями та фізичним винищенням — шляхом репресій та Голодомору — мільйонів українських селян.
7 січня 1969 року ЦК КПРС ухвалив постанову під промовистою назвою «Про підвищення відповідальності керівників органів преси, радіо, телебачення, кінематографії, установ культури та мистецтва за ідейно–політичний рівень друкованих матеріалів і репертуар». Сьогоднішнім молодим людям, либонь, важко повірити, що трохи більше двадцяти років тому на одній шостій частині планети Земля існував такий жанр — постанова ЦК, яким регламентувалося духовне життя мільйонів людей. Звісно, ЦК КПУ як «бойовий загін КПРС» 3 березня видав власну постанову під такою самою назвою. Під «роздачу» потрапили видавництва «Молодь», «Прапор», «Радянський письменник», «Маяк», «Мистецтво», журнали «Дніпро», «Ранок»... Особливо перепало на горіхи Спілці письменників, її керівництво (Олеся Гончара) було попереджено про «відповідальність за творчість і громадську поведінку кожного члена спілки». Посіпакам імперії здавалося, що їхня влада вічна.
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
