Попри сніг усе ж удалося сфотографувати Олександра Квітку біля пам’ятника Борцям за волю України.
Дістатися до Зміївки виявилося справою непростою — прямих автобусних рейсів iз Херсона в маленьке старошведське село немає. Довелося добиратися на «перекладних», тобто різними видами транспорту. У морозні дні це особливо складно: мокрий сніг та лід роблять дорогу слизькою і небезпечною. Але вже надто багато цікавого розповідають про Зміївку. Так що не відступаю від своїх планів, незважаючи на негоду й мороз під 12 градусів. І ось, через три години шляху, переді мною відкриваються дивовижні види Зміївки: православний храм тут мирно сусідить iз греко–католицькою церквою та лютеранською кірхою.
...На дворі — хурделиця, а ми сидимо в теплому будинку біля справжнісінького самовара, п’ємо чай із цукерками в компанії настоятеля сільської церкви УПЦ Київського патріархату Олександра Квітки та його привітної дружини. Така приємна атмосфера можлива тільки в будинку, де живе любов і справжня віра в Бога. Тут поважають та зберігають історію рідного села. Тому й досі Зміївка — це своєрідний заповідник старошведської мови.
За словами батюшки, відомо, що інтернаціональним село Зміївку зробила російська імператриця Катерина II. Ще в XVIII столітті вона повеліла переселити сюди шведів і німців з острова Дазі (зараз острів Гіюмаа, Естонія). Сталося це після того, як землі відійшли Росії згідно з умовами Ніштадтського миру після війни у 1721 році. Дехто вважає, що переселення було вимушеним, інші історики пишуть, що обіцяні бідним селянам багаті землі були вигідною пропозицією... Як би там не було, але в дорозі загинула майже половина всіх переселенців, отож тільки 700 людей дісталися до земель тодішньої Малоросії. І ось 1 травня 1782 року на березі Дніпра вони заснували своє село. Через десять років у шведів з’явилися сусіди — німці, переселені на ці землі з ініціативи все тієї ж цариці Катерини. Німецьке село отримало назву Шлангендорф (Зміїне село) через велику кількість в окрузі повзучого гаддя. Пізніше Зміїне село перетворилося на Зміївку. А вже за радянської влади, після підписання угоди 1951 року між СРСР та Польщею про обмін прикордонними територіями, сюди, на Південь України, переселили ще кілька сіл етнічних бойків iз Західної України. Старожили кажуть, що як тільки село поповнилося «західняками», то отримало в окрузі нове прізвисько — Бандерштадт.
— У нашу церкву приходять усі — українці, шведи, німці, євреї, молдавани, латиші, гагаузи, — розповідає настоятель місцевого храму Олександр Квітка. — Живемо дружно: всі знаменні дати відзначаємо разом. А новорічні свята у Зміївці тривають більше місяця.
Олександр Квітка майже сорок років віддав служінню церкві, незважаючи на те, що багато років релігія і віра в Христа були під суворою забороною. А коли Україна стала незалежною, сприяв відродженню православного храму в Зміївці. Більше 20 років він є депутатом місцевої сільради. І люди кожен раз довіряють цю посаду Олександру Квітці, тому що знають — він відповідає за свої слова і по–справжньому буде дбати про кожного мешканця села, близько до серця приймає біль будь–якої людини і допомагає у вирішенні проблем. А їх чимало: це і проблеми з газифікацією, і з подачею води в село, і земельні питання.
— Ще в далекі 90–ті роки, коли зайнявся відновленням православного храму, комуністи мені палиці в колеса ставили, не хотіли реєструвати, — згадує Олександр Квітка. — Перший секретар райради та голова партії сильно упиралися, щоб тільки не було церкви. За часів ГКЧП так мені й казали: «Ти у нас на арешт перший!». Це за те, що вирішив відроджувати на селі українську церкву. Пізніше теж судом погрожували. Мовляв, будуть судити за неправильне виконання церковних обрядів. Важкі були часи. Тримався тільки на ентузіазмі і вірі в те, що наша українська нація має вистояти, пройти через усі труднощі і відродитися. Тільки після мого особистого звернення до тодішнього Генерального прокурора Михайла Потебенька українську церкву в Зміївці таки зареєстрували. Ще, пригадую, в 1992 році запросили мене в сусіднє село Тягинка на освячення пам’ятника покровителю козаків Архангелу Михаїлу. Ця подія була приурочена до 500–річного ювілею українського козацтва. За кілька днів до відкриття пам’ятника ми в Зміївці дізналися, що комуністи готують провокації, щоб зірвати свято. Тоді сам В’ячеслав Чорновіл забезпечив нам хорошу охорону.
— Невже не виникало бажання виїхати в Київ, зробити кар’єру? — цікавлюся я.
— Ні, люди мені дуже довіряють, я не можу їх залишити без підтримки, — відповідає Олександр Квітка. — Для мене життя в Зміївці — важливіше столичної мішури. А ті комуністи, які раніше неприємності мені створювали, зараз по–хорошому зі мною спілкуються. Всі вже пенсіонери, багато хто увірував у Христа ...
За словами Олександра Квітки, в православній церкві Зміївки в радянські часи був клуб, потім їдальня, далі — склад мінеральних добрив. Через це стіни були до половини мокрі і довелося все перештукатурити, щоб оновити й очистити від скверни. Стіни розписував місцевий художник, який за життя досить багато ікон написав для сільської церкви. А ще тут же стоїть і фігура Божої Матері. Її ще у 1989 році подарували настоятелю церкви Архістратига Михаїла віруючі з Західної України. Хоча вона і католицька — все одно це радість для людей, можливість молитися її образу. Крім того, щороку пастор Карл Ерік разом із православним батюшкою проводять у зміївському православному храмі спільні служби, і це нормально. Пастор приїжджає в Зміївку зі Швеції щороку, а іноді і по кілька разів на рік.
Церква потрібна людям, переконаний священик. Вона допомагає душу очищати від скверни. Тільки в храмі це і можна зробити. У місцевій церкві навіть траплялися справжні чудеса: самооновилися дві старовинні ікони.
— Ось, Касперівська ікона Божої Матері. Їй уже більше ста років. Тримав її в запаснику, шкода було, звичайно, але аж надто темна була. Але з часом, бачу, лик просвітлів, і тепер віруючі можуть молитися біля цієї ікони. Іншу старовинну ікону я прикладав до мощей святої Варвари, які привозили до нас iз монастиря, і вона теж самооновилася з Божою допомогою.
А ще славиться село Зміївка своїм самодіяльним вертепом: він знаменитий на всю Херсонщину й навіть далеко за її межами. Адже чотири роки тому отримав почесний диплом на фестивалі вертепів у Івано–Франківську. У святкові дні Різдва Христового учасники вертепу заходять до кожної оселі селян, вітають зі святом, бажають людям щастя, здоров’я, добробуту. Слід сказати, що коли в 1952 році переселені бойки за звичкою пішли селом з вертепом, для декого з учасників дійства все закінчилося Сибіром...
— Вертеп ми створили на початку 90–х років, на хвилі відродження духовності та храмів, — розповідає ініціатор створення зміївського вертепу, сільський учитель Микола Курільчак. — Багато чого розповіли мені батьки, які були переселенцями з Західної України. Тексти і сценарій вертепу зберегли на вустах наші діди–прадіди. Так і переходить це знання з покоління в покоління. Мені приємно усвідомлювати, що, незважаючи на те, що моїх батьків насильно переселили в південні степи, вони зуміли зберегти свою історію, автентичність, а також говірку.
За словами Миколи Курільчака, зараз зміївський вертеп складається з одинадцяти осіб, яких об’єднала загальна ідея. Дія, яку розігрують актори вертепу перед людьми, — не тільки прославляє народження Ісуса Христа, а ще й тісно переплітається з сьогоденням. Фасони костюмів збереглися такими, якими вони були ще сто років тому на Західній Україні. Серед персонажів вертепу — три пастушки в кожушках, які ведуть між собою діалоги, три царі, які прославляють звістку про Різдво немовляти, є Козак — борець за правду. А ще є парочка комедійних персонажів: Жид і Жидівка. Вони вносять веселий колорит у різдвяну виставу. А вже яких пісень зміївський вертеп співає!.. Заслухатися можна!
Темненька нічка тьмою світ закрила.
На небеснім полі зоря засвітила.
Слава Богу, заспіваймо сину Божому,
Яко пану нашому поклін віддамо.
Як розповів Микола Курільчак, найчастіше під час виступів вертепу музики грають на скрипці та гармонії, а буває так, що під час особливих урочистостей підключають ще й сопілку та цимбали. Актори вертепу фактично займаються благодійною діяльністю: коли зберуть грошей, то віддають їх або в дитячий будинок, або найнужденнішій сім’ї в селі.
Ще одна подія, про яку із гордістю та радістю згадують мешканці Зміївки: приїзд у село короля Швеції Карла XVI Густава з дружиною. Дуже йому захотілося почути справжню старошведську мову, на якій уже ніде в світі не говорять. Адже якщо на батьківщині, в Швеції, ця мова розвивалася, то тут залишилася в практично законсервованому стані — такою, якою її привезли в південні степи давні переселенці. Мрія короля здійснилася у 2008 році, а мешканці Зміївки й донині з вдячністю згадують його візит. У подарунок від шведського короля їм залишилися облаштовані дитячі майданчики, а також ігровий комплекс та меблі в сільському дитсадку. А ще до приїзду вінценосних осіб у терміновому порядку відремонтували головну дорогу, що веде до Зміївки, — аж чотири кілометри асфальтівки зробили! Також король Швеції пожертвував гроші на місцеву церкву і презентував священику Олександру Квітці два позолочені свічники. А ще до візиту короля у дворі церкви облаштували... добротний туалет iз білої цегли на дві кабінки!
— Завдяки цьому в нашій Зміївці тепер є «королівський туалет», — із посмішкою говорить священик.
Після спілкування з місцевими мешканцями я піднімаюся по дуже крутих сходах місцевої сільради і притискаю руки до гарячої батареї — все ж тріскучий мороз на вулиці стоїть. Добре, що тут, завдяки допомозі шведських друзів, і вікна металопластикові поставили, і питання з опаленням вирішили. І ось я вже в кабінеті голови сільради Зміївки Наталії Висоцької.
— Минає рік Дракона, настає рік Змії. Чим ви згадуєте рік, що минає, і що чекаєте від року прийдешнього? — цікавлюся в пані Наталії.
— Це був рік дуже знаменний для нашого села, тому що 1 травня ми відзначили 230 років iз дня заснування Зміївки, — розповідає Наталія Висоцька. — На свято приїхало багато гостей зі Швеції. Святкувати починали співом гімну нашого села, а закінчили — співом гімну Швеції! А до цього на березі Каховського водосховища було свято під назвою «Вальпургієва ніч» — це традиційні гуляння у Швеції. Звучали шведські й українські пісні. Ми запалювали велике багаття за традицією Швеції. Це символізує прощання весни з зимою й оновлення життя.
За словами Наталі Висоцької, у Зміївки є свій герб, свій прапор i навіть свій гімн. Усе офіційно зареєстровано й ухвалено депутатами місцевої сільради. А всього старошведів у Зміївці залишилося трохи більше 150 осіб. Багато старошведських жінок — уже пенсіонерки (главі громади Марії Мальмос — 74 роки). Вони співають псалми та пісні шведською мовою. У них незвичні для нас, але такі красиві імена: тітка Ельза, тітка Емма...
— У жовтні цього року я їздила до Швеції, спілкувалася з заступником мера острова Готланд, і ми уклали новий договір про створення старошведської громади в селі Зміївка, цілком офіційно — через Євросоюз, — продовжує Наталія Висоцька. — Цей проект почне працювати з 2013 року. Проте люди зі старошведського товариства, що у Швеції на острові Готланд, уже одиннадцять років допомогають нам чим можуть. Вони досить часто приїжджають до нас відпочити, а ми їздимо до Швеції, подивитися, як там люди живуть. Не можу не згадати, що на острові Готланд 30 жовтня проходить справжнє свято борщу. Тамтешні господині варять борщ iз сиром, часником, сметаною, зеленню — дуже схожий на наш, український борщ. Це дивно, що в Швеції їдять борщ та згадують ті часи, коли їхні предки жили на Україні. Я думала, що тільки наші українські жінки готують цю ставу, виявляється, завдяки тому, що були такі переселення, наші жінки навчили шведок варити і поважати українську національну страву.
У нинішньому році мешканці Зміївки чекають на вирішення проблеми з водопостачанням. Зараз подача води для селян — по дві години вранці та ввечері. Спробуй встигни за цей час усі домашні справи переробити! Але з березня в селі планується повністю поміняти всю водогінну мережу і безкоштовно для селян встановити лічильники. Велику фінансову допомогу на це Зміївці надала інтернаціональна організація Ротарі Клуб. Для мешканців Зміївки вже закуплено 735 лічильників води. Кожен такий лічильник коштує 420 гривень, плюс обладнання і вартість установки. Планується, що їх встановлять у кожному домі!
...Поки розмовляємо, за вікном Зміївської сільради лютує справжня снігова завірюха. Дістатися на «велику землю» звідси буде непросто. Але в душі залишаться спогади про прекрасних людей, які живуть тут. А ще хочеться щиро побажати, щоб цей рік Змії виявився щасливим як для мешканців унікального села Зміївка, так і для кожного з нас.
І трохи Африки серед морозів...
Напевно, найколоритнішим мешканцем Зміївки протягом багатьох років залишається справжній африканець — замбієць Енок Мумба Чімбанго. Історія його появи в Зміївці дуже романтична: він навчався в технікумі в Новій Каховці і там познайомився з молодою українкою. Роман закінчився весіллям, і молодята вирішили жити в селі Зміївка, у батьків нареченої. Там же Мумба швидко влаштувався на роботу в місцевій школі викладачем англійської мови та інформатики. Учні одразу пройнялися повагою до нового вчителя. А щоб було простіше спілкуватися, зверталися до нього просто — Енок Іванович.
«Мене у Зміївці прийняли дуже добре, — згадує ті часи Енок Чімбанго. — А от журналістів уже втомився приймати. Дуже часто цікавляться, як мені в Україні живеться. Та як живеться? Дуже добре! Дружина мене любить, пишається мною. Донька Емма вже вчиться в Києві в університеті, вірші англійською та українською мовами пише. Я щасливий. В Україні почуваюся, як удома!».
Зазначу, що Енок знає п’ять мов і свого часу дуже допоміг односельцям при складанні презентаційного каталогу, що популяризує «зелений туризм» у Зміївці. «Приємно, що у Зміївці мене з Новим роком різні люди вітають на шведській, латвійській, англійській та українській мовах, — говорить Енок Мумба Чімбанго. — Зараз я з родиною більше часу проводжу в Новій Каховці, але у Зміївку часто приїжджаю до друзів і до родичів дружини. З цим селом у мене пов’язані найтепліші спогади».
За словами Енока, йому цілком припали до душі українські борщ та каша. А от екзотичні банани та апельсини на ринку він не купує: надає перевагу яблукам та грушам, які виростив у своєму власному саду.
Трагічні сторінки історії села та України зміївчани вшанували пам’ятниками. Меморіал з написом «Борцям за волю України» виконано у формі сонячного годинника. У центрі — двометровий гранітний обеліск iз вигравіруваною на ньому символікою України — золотим тризубом. А на символічному циферблаті замість дванадцяти цифр вибиті знаменні для України дати і гасло: «Майбутнє держави залежить від нас». Разом із рухом сонця символічна стрілка–тінь падає на ці дати, серед яких — проголошення Акта злуки, Акта незалежності, визвольна війна Богдана Хмельницького тощо. Пам’ятник відкрили в 2010 році на кошти приватних пожертвувань прихожан храму та народного депутата Андрія Шкіля.
Також на території села є хрест–пам’ятник переселенню шведів та жертвам Голодомору 1932—33 рр. Вшановано й шведів та німців, репресованих у 1937—1938 рр. А до 50–річчя депортації зміївчани відкрили пам’ятний знак iз зображенням гір, бойківських церкви та хати. А от пам’ятник Іллічу в Зміївці прибрали одним із перших на Півдні України.
Це невелике місто у другій половині ХVІ — на початку ХVІІ століття стало поряд із Запорізькою Січчю основним осередком національного відродження України. Такому високому статусу Острог завдячував славетному роду князів Острозьких, що з кінця ХІV до середини XVІІ століть мали тут свою резиденцію. >>
Більшості відомо про так звані місця сили, де неначе б’ють потужні енергетичні джерела Землі та Космосу, здатні впливати на здоров’я і долю людей. Однак не всі вони (особливо наші, вітчизняні) так широко розрекламовані, як, приміром, Гімалаї чи острів Пасхи, Ієрусалим чи озеро Байкал. >>
Якщо гуртом і наполегливо «стукати» у всі двері, можна розбудовувати рідний населений пункт, навіть не маючи фінансування. У цьому переконує приклад селища Запитів, що на Львівщині. Місцевий селищний голова разом з односельчанами навчилися вигравати різноманітні гранти та проекти, як українські, так і іноземні. >>
У Вилковому, на березі Дунаю, стоїть величний пам’ятник — виснажена втомлена людина тримає важкий хрест і незворушно дивиться вперед — там Дунай впадає в Чорне море. Поруч — незвичайної форми човен. >>
Цю місцевість називають реліктовою й унікальною. Її вважають чи не єдиною білою плямою на карті України. Загадкова і неповторна, вона зовсім поруч, в Олевському районі, що на Житомирщині. Поліський Стоунхендж, як його вже встигли охрестити, розміщений усього лише за тридцять кілометрів на північ від райцентру. А подорож туди може перетворитися на мандрівку в часі або в іншу реальність... >>
В історії з географією — свої стосунки. Тож до ще вчора мало кому відомого містечка завтра може бути прикута увага всього світу, а ціла величезна могутня держава з часом взагалі безслідно зникає з карти. Або ось тисячі населених пунктів, які хоч нікуди за сотні років свого існування з географічної мапи не дівалися, але історична значимість їх змінилася кардинально. >>
