27 грудня 1927 року на всесоюзній конференції аграрниківмарксистів (!) Сталін оголосив про завершення непу й початок нової ери — ери соціалістичного господарювання в промисловості та на селі. Одночасно Сталін висунув гасло «ліквідувати куркульство як клас». Жертвами більшовицького «господарювання» стали мільйони людей.
27 грудня 1942 року російські генерали Андрій Власов та Володимир Боярський, які потрапили в німецький полон, iз метою «визволення Росії від комунізму» запропонували гітлерівцям створити Російську визвольну армію, яка згодом воювала на боці Третього рейху проти СРСР. Під кінець війни, 28 січня 1945 р., РВА одержала в гітлерівців статус збройних сил союзної держави, що зберігала нейтралітет щодо США та Великої Британії. На кінець квітня 1945 р. Власов мав під своїм началом 1шу дивізію генералмайора С. Буняченка, 2гу дивізію генералмайора Г. Звєрєва, 3тю дивізію генералмайора М. Шаповалова (неозброєна, складалася зі штабу та 10 000 добровольців), запасну бригаду підполковника С.Койди (7 000), військовоповітряні сили генерала В. Мальцева (5 000) та інші підрозділи. Загальна кількість війська становила понад 130 000 осіб. До того ж це були кадрові офіцери та солдати. Та основна різниця між ними й Українською повстанською армією полягає в тому, що РВА діяла під егідою Комітету визволення народів Росії (який на установчому з’їзді 14 листопада 1944 р. очолив той же самий генерал Власов) і мріяла — в разі перемоги нацистів — відродити імперію, а УПА воювала на своїй землі проти обох зайд — Гітлера та Сталіна — і мріяла про незалежну Україну. Може, тому кремлівські пропагандисти й «п’ята колона» в Україні стільки бруду ллють на українських повстанців, забуваючи згадувати про «подвиги» РВА.
27 грудня 1979 року — початок інтервенції радянських військ в Афганістан. Щоправда, існує й інше формулювання, до якого вдається, зокрема, видання «Московія» з «Бібліотеки В. С. Черномирдіна»: «Того дня частини обмеженого військового контингенту перетнули кордон Афганістану для виконання інтернаціонального обов’язку». За версією совєтських, а згодом російських істориків, інтернаціональний обов’язок — це коли вдираєшся в сусідній будинок, когось убиваєш, когось ґвалтуєш, а тим, кого залишаєш у живих, ненав’язливо — зі зброєю в руках — пояснюєш, як їм жити далі.
Кремлівські владці вочевидь не уявляли наслідків цієї акції, що знаменувала початок нового періоду «холодної війни». Саме тоді СРСР заслужив на такі визначення, як «імперія зла» (Рейган) та «Верхня Вольта з ракетами» (Тетчер). Але вивести війська, що загрузли в Афганістані, генерали вперто не хотіли, боячись здатися слабкими в очах світової громадськості, а головне — своїх молодших братів по соцтабору. От і затяглася ця неоголошена війна майже на 10 років — до 15 лютого 1989 р.
29 грудня 1920 року було підписано перший союзний договір між Україною та Росією. Згідно з цим договором, РСФРР і УРСР вступали в новий «воєнний і господарський союз», за яким передбачалося об’єднання низки комісаріатів двох республік: воєнних і морських справ; зовнішньої торгівлі; фінансів; шляхів сполучення; праці; пошти і телеграфу; вищої ради народного господарства. Однак об’єднання не передбачало навіть утворення бодай позірних спільних надструктур: функції всіх начебто об’єднаних наркоматів просто передавалися відповідним наркоматам при Раднаркомі Росії. Таким чином тиск Москви і зрадницька політика українських більшовиків поступово зводили Україну до колоніального статусу.
29 грудня 1994 року дві центральні російські газети, які тоді — за часів Єльцина — ще дозволяли собі правдиві публікації, надрукували матеріали своїх кореспондентів у Чечні: «Колона російської бронетехніки з 35 БТРів рухалася старою дорогою зі станиці Слєпцовська до Грозного. Назустріч їй їхала колона біженців із Чечні. Чотири БТРи виїхали з колони та обстріляли автобуси й машини. Коли люди побігли, солдати почали добивати їх з автоматичної зброї» («Ізвєстія»). «...Термін «військові дії», який передбачає протиборство двох сторін, малокоректний, набагато точніші такі визначення, як бійня, убивство» («Комсомольська правда»).
31 грудня 1999 року, напередодні Нового року, президент Російської Федерації Борис Єльцин привітав співвітчизників зі святом й ошелешив їх несподіваною заявою про свою добровільну відставку, а ще зробив їм святковий подарунок, поклавши виконання президентських обов’язків на Володимира Путіна. Відтоді, говорячи словами Хемінгуея, Путін для росіян — свято, яке завжди з ними.
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
