«Я доскіпливий — мені мало що подобається»

Рік, що минає, змусив Андрія Білоуса ще раз пересвідчитися у беззаперечності деяких відомих істин. По­перше, «ніколи не кажи «ніколи» — це універсальний девіз, про який варто пам’ятати завжди. По­друге, парадокси в нашому житті таки трапляються. Колись випускник акторського курсу Андрій Білоус прийшов до Молодого театру влаштовуватися на роботу. Але художній керівник Станіслав Мойсеєв йому відмовив. Тодішні емоції Білоуса зрозумілі — цей театр на Прорізній він, що називається, обходив десятою дорогою. Коли ж цього літа Станіслава Мойсеєва делегували керувати Національним театром імені Франка, виконувачем обов’язки керівника Молодого театру призначили... Андрія Білоуса. Одному з найактивніших українських режисерів — Білоус ставив вистави у Театрі драми і комедії, «Сузір’ї», Новому театрі на Печерську та багатьох інших — довелося познайомитися з особливостями театрального механізму, опанувати адміністративні функції і зрозуміти, чим «дихає» цей театр, що є одним із найпопулярніших у столиці. І хоча ця адаптація ще не завершилася, сьогодні Білоус уже знаходить час і для творчих планів. У Театрі драми і комедії запланована прем’єра його постановки за Аристофаном «Чого хочуть жінки?», що стосується Молодого театру — то й тут у нього вже визріло кілька ідей...

Без різких рухів

— Андрію, чи обжилися ви вже на новому місці? До нового кабінету звикли?

— Ні, не обжився. Ось на столі — ручки Мойсеєва, його запальничка. Я ж не палю, треба буде йому принагідно віддати. Все так, як і було при Станіславові Анатолійовичу, він з собою лише свої дипломи забрав. Так що до кабінету я не звик... А що стосується роботи, то перший місяць узагалі не дуже розумів, що відбувається, займався лише паперами, різною документацією, яку доводилося вивчати. Зараз уже адаптувався. Навіть з’являються якісь вільні хвилини. На такій посаді я вперше. Тому багатьох нюансів, певних дрібничок просто не знав. Тобто, у загальному контексті я розумів, що таке театр, але оця копітка адміністративна робота давалася складно. Та потихеньку з усіх цих проблем якось виборсувався. Тож я вам так скажу: перші три місяці відсотків на 90 присвятив себе господарській діяльності.

— Перша прем’єра цього сезону в Молодому, вистава «КомА», вийшла без вашого втручання?

— Так, я там нічого не торкався. Робота над цією виставою починалася ще за Станіслава Мойсеєва, у ній задіяні його студенти, тож моїх коректив не було. Що ж стосується наступної нашої прем’єри, «Очей блакитного собаки», то тут я вже трохи долучився.

— Переступивши поріг Молодого вже у ранзі його керівника, не було бажання все тут кардинально змінити, максимально наблизивши цю мистецьку інституцію до свого уявлення ідеального театру? Не було спокуси піти шляхом Кирила Серебрякова та Олега Меншикова, які прийшли керувати театрами і радикально оновили репертуар? Щоправда, після цього посварилися чи не з усіма акторами...

— Я прийшов сюди з розумінням того, що в цьому театрі є своя історія, своя традиція. Є свій глядач, своя трупа... І, як кажуть, у чужий монастир зі своїм статутом не ходять. Тому мені було важливо зрозуміти традиції цього театру, чим він живе, які цінності сповідує... А потім, я не думаю, що треба обов’язково щось змінювати кардинально. Будь­який художній керівник вибудовує театр «за своїм образом і подобою». Але цей процес має бути плавним, без різких рухів. Принципом поступовості намагаюся керуватися і я.

«Моя б воля — позакривав би всі вистави... Жартую»

— А від вистав, які себе вже вичерпали, ви звільнитися не збираєтеся? Пам’ятаю, як скаржилися актори, задіяні у спектаклі «За двома зайцями», що немає ніяких сил виходити на сцену — вистава­довгожитель уже всім набридла.

— Ну, ви знаєте, «Принцеса Турандот» у Театрі Вахтангова — це взагалі візитка, яка в репертуарі від дня його заснування...Є вистави, які мають право на довге життя. Нещодавно ми поновили «Сватання на Гончарівці» Віктора Шулакова, вже відіграли 500­ту виставу. І вона дуже сучасна. А взагалі, це питання смаку. Я дуже прискіплива у цьо­му питанні людина — мені мало що подобається. І якщо керуватися лише моїми смаками, то тоді треба закрити всі вистави у всіх театрах Києва. Ну це я, звісно, жартую. А взагалі, тут потрібно враховувати кілька факторів. Найперший — це художня якість. І в Молодому майже немає вистав, які б не відповідали пристойним художнім критеріям. Але є спектаклі, які відвідують мало глядачів. І це стане основним фактором, коли треба буде визначатися, залишати цю виставу у репертуарі чи ні. Бо, як це не прикро, театр мусить заробляти гроші. Він не може опускатися нижче певної планки. Але є вистави, які мені дуже подобаються — художнім рішенням, концепцією, ідеєю, естетикою, подачею, — але на них приходять кілька десятків глядачів. Тобто, немає діалогу з глядачем. За нинішніх умов таких спектаклів театр собі дозволити не може.

— До речі, ви не замислювалися над тим, що доля вистави з нечисленними глядачами може спіткати і «КомУ»? Вона дуже специфічна і широкого кола шанувальників точно не збере...

— Поява цієї вистави і взагалі молодих режисерів у Молодому театрі — свої роботи представили мої молоді колеги Андрій Май та Антон Романов, зараз у нас репетирують спектаклі Станіслав Жирков та Катерина Тижнова — це свідомий крок. Бо такі режисерські осередки мусять з’являтися, без них український театр просто не розвиватиметься. Режисер здатен заявити про себе тільки в роботі. Про перспективність чи безперспективність режисера можна говорити лише після перегляду його вистави. Так що тут іншого варіанта, як давати молодим ставити спектаклі, просто не існує.

— А трупа вас влаштовує? Чи всі актори відповідають вашому уявленню профпридатності?

— Про це можна буде говорити, коли я сам працюватиму з ними над виставою як режисер. Поки що я бачу людей сумлінних і зацікавлених. Саботажу я не бачу, всі працюють. Ми граємо до сорока вистав на місяць — це дуже пристойні показники.

— Які стосунки у вас складаються з культурним керівництвом столиці? Підтримку на наступний рік вам обіцяють?

— Побачимо... Ми просимо фінансування. Заявили шість нових проектів, сподіваємося, що нас підтримають. Хоча в управлінні культури міста ще самі не знають, яким буде бюджет на наступний рік. Обіцяють. Власне, керівник молодий — і театр, як я розумію, підтримати потрібно.