Мабуть, перiод сталiнiзму
Змiнив наш генетичний код,
Й тому тепер вiд українства
Всього лиш люд, а не народ.
Нелегко цi писать рядочки,
Але кривлянню не пройти,
Коли за защiпки й замочки
Ховаєш, люде, совiсть ти.
Перед майбутнiм внукiв совiсть
І сьогоденням дiточок...
В великих лiт велику повiсть
Не приведе нас кволий крок.
Дивуюся тому, як люди
Освiченi в прислугу йдуть,
Як за брехню в новiй облудi
До влади панству шлях дають.
Як на ток–шоу «кровосiсям»
В долонi плещуть без вагань,
Самi ж щоденно злиднi мiсять
В пiднiжжi владних обiцянь.
Але не вiра в обiцяння
Веде мою країну в крах,
й не запопадливiсть ментальна,
Веде нас в горе власний страх.
Наляканий кийком спецназiв
Й зi страхом в генних складових
Потрапив люд до резервацiй
До Глузду й Гiдностi глухих.
І я не з мужнього десятка,
Та все ж за олiвець берусь,
Мо’ десь душа озветься братська:
«І я ординцiв не боюсь».
Павло БОЙКО
Київщина