Руслан Соловйов.
«УМ» уже повідомляла про гучне НП у Нікополі, коли на подвір’я садиби журналіста місцевої газети Руслана Соловйова хтось жбурнув гранату. Днями ж з’ясувалося, що потерпілий репортер хоч і є журналістом, але з газетою «Город Нікополь» співпрацює позаштатно (це на спільній прес–конференції у Дніпропетровську днями підтвердили сам Соловйов і редактор газети Віктор Артеменко).
А ще донедавна пан Соловйов працював помічником попереднього багаторічного міського голови Нікополя Сергія Старуна з питань взаємодії з правоохоронними органами. Тим більше що позаштатний журналіст певний час прослужив в органах внутрішніх справ. Отож мимоволі доводиться говорити про спротив старої команди міськради новій. Адже новообраному меру Нікополя Руслану Токарю утриматися на посаді важко: особливо через критику газети «Город Нікополь», у якій темою розслідування корупційних діянь місцевої влади переймається саме Руслан Соловйов.
Журналісти не залишають поза увагою жоден крок мера. Зокрема, розповідають і про нецільове використання бюджетних коштів, і про те, що мало не всі ключові служби міста він жорстко контролює через поставлених на головні посади родичів та своїх людей... Навіть до села Сторожового на Полтавщині, де нинішній міський голова Нікополя ріс під опікою дідуся з бабусею, добралися.
Як зізнався Віктор Артеменко, саме прізвище Токар там сприймають щонайменше як... матюк. Адже земляк, зворушивши людей своєю приналежністю до населеного пункту на березі річки Коломак, умовив акціонерів місцевого ТОВ передати йому у довгострокову оренду земельні паї і техніку, а людям немовби обіцяв збудувати і молокозавод, і м’ясокомбінат, і навіть майданчик для гелікоптерів, але віз і нині там. А в приголомшеного керівника ТОВ стався серцевий напад. Бо коли люди намагалися відстояти свій урожай, у скромному Сторожовому з’явилися... бійці спецназу.
Що характерно, Руслан Токар віднедавна у Нікополі очолює ще й міську організацію Партії регіонів. Отож Віктор Артеменко висловив неабиякий подив iз приводу того, що обласне керівництво партії, а саме голова облдержадміністрації Олександр Вілкул, на діяння свого ставленика не реагує. Попри все, редактор з опальним журналістом запевнили колег з обласного центру: «Нас не залякати».
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
