Неподалік мого дому розташований бювет. Щодня бачу десятки людей, які приходять сюди по воду. Хтось із звичайними 1,5—2–літровими пластиковими пляшками, хтось із трохи більшими «баклажками» з–під купленої води. Власне, я й сама досі приходила сюди з такою ж тарою. Доки не почула на засіданні прес–клубу Журналістського фонду НСЖУ від відомого фахівця–технолога, що, набираючи артезіанську воду в таку тару, ми можемо зашкодити здоров’ю. «Ні в якому разі не варто набирати воду з бюветів і зберігати їх у ПЕТ–пляшках, — наголошує професор, доктор медичних наук Тетяна Стрекаленко. — І тим більше молоко. Ця тара підійде хіба що для керосину — не більше». Чому — автор цих рядків вирішила детальніше розпитати фахівця.
Коли на пластику з’являються «зморшки»...
«Ми забуваємо, що пластикова пляшка є одноразовою, — каже Тетяна Василівна. — По–перше, коли ми випиваємо з неї воду, туди потрапляє ціла низка мікроорганізмів, в тому числі й патогенних, які є в повітрі. Будь–яка вода має в своєму складі певну кількість органічних речовин. Ми цього не відчуваємо, а мікроорганізмам цього цілком достатньо для посиленого розмноження. По–друге, при повторному використанні тара зазнає перепадів температури, при цьому посилюються процеси старіння пластика. Що це таке? Як і в людини, там з’являються «зморшки» — тріщини, завдяки їм мікроорганізми легше прикріплюються до поверхні, а з самого пластику починають виділятися шкідливі хімічні компоненти». Якщо ж вода в такій тарі стоятиме на кухні, скажімо, біля гарячої батареї чи на сонці — всі ці процеси прискорюватимуться в кілька разів!
Що ж робити? Адже пластикова тара, як не крути, найзручніша для походів по воду. Не йти ж до бювету зі скляними банками! Фахівець радить набирати воду в старе–добре емальоване відро. Незручно? Тоді можна використовувати спеціальні багаторазові каністри з полімеру для харчових продуктів, а якщо такі придбати не вдалося, то, принісши воду в одноразовому бутлі, пані Тетяна радить виливати її в емальоване відро або скляну банку. Проте в жодному разі не тримати воду в «пластику». А якщо одноразові пляшка чи бутель зсередини пожовтіли, позеленіли (що свідчить про розвиток патогенної флори) або давно використовуються і пластик відповідно вже не прозорий, а мутний — з такою тарою прощайтеся не роздумуючи. Інакше вода, яку принесете, мало чим відрізнятиметься від тієї, що тече з–під крана.
Скло і пластик — хто кого?
Також Тетяна Стрекаленко не зовсiм згодна з думкою, що купувати воду краще в скляній пляшці, а не пластиковій. «Як медик і як технолог можу запевнити, що із ПЕТ–пляшки нічого поганого у воду не потрапляє, принаймні під час терміну її придатності і при правильному зберіганні». Справді, мало хто звертає увагу, що на пляшках iз водою написано: зберігати у темному місці за температури від 5 до 20 градусів, берегти від прямих сонячних променів. «А в нас як? У кіосках ще й на сонечко виставлять, щоб усі бачили! — продовжує Тетяна Василівна. — Звичайно, в тій воді будуть і бісфеноли (небезпечна для здоров’я людини хімічна складова пластику, яка при нагріванні може потрапляти в харчові продукти. — Авт.), і що завгодно».
До того ж з точки зору екології, наголошує фахівець, скляна пляшка не така вже й безневинна. «Адже для приготування одного літра питної мінеральної води, яка буде продаватися в цій пляшці, потрібно використати 10 літрів такої ж води на миття й ополіскування тари. Натомість для розливу одного літра води у ПЕТ–пляшку потрібен власне лише літр води — саме тієї, яку й питиме споживач», — зауважує Тетяна Стрекаленко.