«Завдання композитора — спрямувати енергетику у потрібне русло»

До Дня святого Миколая Національна оперета готує прем’єру мюзиклу «Острів скарбів». Можна навіть не сумніватися у тому, що, ведучи своїх дітлахів на цю виставу, їхні мами і тата наспівуватимуть собі під ніс: «Раз, два, три, четыре, пять, знаете, наверно /Раз, два, три, четыре, п’ять, жадность — это скверно...» «Острів скарбів» — один iз найулюбленіших мультиків багатьох ось уже майже чверть століття, це якраз той випадок, коли інтереси батьків та їхніх чад збiгаються цілком і повністю. Отож майбутню прем’єру в Опереті можна сміливо рекомендувати для сімейного перегляду, таких рекомендацій у сучасному українському театрі — одиниці.

Лібрето мюзиклу написали Давид Черкаський й Аркадій Гарцман. Над виставою також працюють диригент–постановник Ігор Ярошенко, режисер Юлія Маслак, балетмейстер Анжела Гречановська та хормейстер Володимир Ворвулєв. Художник–постановник та художник iз костюмів — Юлія Заулична, крім того, оперета обіцяє мультимедійні ноу–хау. Мюзикл складатиметься з 12 музично–пластичних номерів та 12 пісень. Про роботу над цією виставою «УМ» розповідає композитор Володимир Бистряков.

Пригоди, авантюра і любов

— Ідея перенести сюжет мультфільму «Острів скарбів» на сцену Театру оперети належить керівнику літературно–драматичної частини цього театру Оксані Трощановській, — пригадує Володимир Бистряков. — На цій мультиплікаційній історії за повістю Стівенсона, яка вийшла на екрани 25 років тому, виросло не одне покоління. До героїв за весь цей час глядач звик, до музики також — і це додаткові бонуси майбутньому спектаклю. Автори ті ж самі — Давид Черкаський та Аркадій Гарцман... Але, на відміну від мультфільму, захоплюючих пригод й авантюрних зигзагів сюжету тут набагато більше, адже це театральний мюзикл, який живе за іншими законами жанру. До того ж, у цю версію увійшли кілька пісень, які ми не включили до мультфільму: їх було написано більше, ніж дозволяв хронометраж. Що стосується якихось принципових відмінностей, то деякі прецеденти були й до нас. В одному з перших радянських фільмів «Острів скарбів» замість Джима була дівчина Джемма. А любовна, лірична лінія — це цікаво для будь–якої вистави, тож ця лінія буде також і у нас, тут межі Стівенсона ми розширили. Думаю, що він з цього приводу у своїй труні не особливо крутився...

— Володимире, на ваш погляд, чи повною мірою активно жанр мюзиклу наявний сьогодні в українському театрі?

— Мюзиклів дуже мало. Навіть не берусь визначити, з чим це пов’язано. Можливо, з тим, що це додаткове навантаження на акторів... До того ж, не всі актори професійно співають, у декого просто не виходить, дехто не хоче над цим працювати. Виходило в Ольги Сумської, у Віталія Борисюка — досі пам’ятаю мюзикл «Кандід» в Російській драмі за їх участю. Серед співаючих акторів можу назвати Євгена Паперного, Валерія Чигляєва... До речі, якби Чигляєв брав участь у мюзиклі «Острів скарбів» — це був би додатковий дуже яскравий пазл вистави, але графік не дозволив йому приєднатися до цього проекту. В Москві ситуація з мюзиклами виглядає значно привабливіше — там їх справді більше. Зараз, до речі, моя донька Маргарита працює в одному московському мюзиклі про перукаря–вбивцю, виконує там головну роль, автор музики — група «Король і шут». Так що там до цієї справи ставляться серйозніше і ґрунтовніше. У нас же театр орієнтується здебільшого на мелодрами....

Професія, дискредитована хіт–мейкерами

— Які з мюзиклів можете назвати беззаперечними з точки зору змісту й форми?

— Насамперед, це бродвейські — «Чикаго», «Кабаре»... Хоча мюзикл — узагалі поняття розмите. Приміром, «Шербурзькі парасольки» побудовані винятково на вокалі, а деякі, як «Тригрошова опера» чи те ж «Кабаре», — на зонгах разом із мовними діалогами... Це дуже непростий жанр. Адже потрібно, щоб було органічне поєднання музики, поезії, вокальних здібностей у акторів, щоб були прекрасно поставлені танці, щоб вокальні партії не вибивалися в окремі номери. Як у виставі «Юнона і Авось», що має єдину музичну канву, точніше навіть сценічну, коли неможливо відірвати поезію від музики і навпаки. Захарову вдалося об’єднати в єдине ціле всі компоненти жанру, у результаті чого ця вистава є живою і затребуваною ось уже кілька десятиліть. Так що у цьо­му плані нам є на що рівнятися.

— А наскільки українські композитори готові до продукування цих самих мюзиклів? Чи прогалини в репертуарі краще заповнювати за допомогою вже відомих сюжетів іноземного походження?

— Я вважаю, що поняття «професійний композитор» сьогодні дещо девальвувало. Якщо композиторів зараз називають хітмейкерами, то про що взагалі мова? Нещодавно один кінорежисер мені розповідав, як до нього звернувся хлопчина, відрекомендувався композитором і запропонував: «Хочу написати музику для вашого фільму». Той йому — ось на, почитай сценарій. А хлопчина відповідає, що сценарій йому ні до чого, потрібен аналог музики. Після цього можна говорити про якусь творчість, креативність? Коли цього так званого композитора не цікавлять ні характери, ні персонажі, ні колізії сюжету майбутнього фільму... І, що характерно, таких дуже і дуже багато. Нині поняття «композитор» дискредитоване сьогоднішніми реаліями, шоу–бізнесом, виконавцями, продюсерами... Артисти самі пишуть собі пісні, хоча виконавець і композитор — це все ж таки дещо різні професії, і завдання вони виконувати повинні різні. Професія композитора — це вміння спрямовувати енергетику в потрібне русло, вміло адресувати її глядачам. Коли ж люди самі для себе пишуть, думаючи, що так зекономлять, вони цього не розуміють. А прагнуть озвучити те, що хвилює їх самих.

— Бачу, від сучасної композиторської школи в Україні ви, м’яко кажучи, не у захваті...

— Для мене це поняття дещо загадкове. Я не знаю, що це таке... Колись були творчі вечори композиторів — пригадуєте, Пахмутової, Тухманова, Фельдмана, Шаїнського... А сьогодні ми знаємо тільки тих композиторів, що крутяться на каналах, як, наприклад, відома четвірка з Москви Крутой, Меладзе, Дробиш і Матвієнко. А інших наче й немає. Про авторські концерти композиторів узагалі не йдеться. Але цей період — втрати духовності, культури і, як результат, професіоналізму — ми повинні пройти. Те, чого навчають у консерваторії — це ази, писати мюзикли ніхто не вчить. У цей жанр композитори мусять пробиватися самотужки.

ГОТОВНІСТЬ №1

— Володимире, чи поведете на «Острів скарбів» своїх молодших дітей, і, як ви гадаєте, що їм більше сподобається — мюзикл чи мультик?

— Навряд чи вони будуть щось порівнювати. Діти є діти, вони дивляться те, що їм пропонують, і говорять, що подобається, а що ні. А порівняльний аналіз для дітей трьох і шести років — це, як ви розумієте, несерйозно... Хоча робота над тим, аби «Острів скарбів» сподобався і моїм, й іншим дітям, зараз триває. Я домовився з постановниками, що після того, як вони вибудують сценічний малюнок, пройдуся ще по ньому своїм хазяйським оком. Десь вставлю литаври, десь — гобой, десь підсилю драматичну складову... Потрібно буде ще зробити і підводки, і лейтмотиви додати, яких, на жаль, малувато... У нас так вийшло, що розмов багато, увага глядачів буде сконцентрована на розвитку сюжету, а пісні, які вже «лежать на вухах» і можуть дуже здорово підтримати концепцію спектаклю, їх, на жаль, дещо поскорочували. Бо вистава й так виходить солідною по часу. І в цій корекції потрібно враховувати, в першу чергу, психологію глядача, його прагнення зустрітись як з улюбленими героями, так зi знайомими піснями.