Людмила Гриб за мить після оголошення вироку біля приміщення суду.
Усе починалося з кіно. 3 листопада 2000-го. У гуртожитку Бердянського морпорту Руслан Хамаров познайомився з Олександрою Х. Дівчина приїхала з Донецької області. До місцевого педуніверситету поступити не вдалося — родичі влаштували у будбригаду престижного підприємства, виклопотали гуртожиток. «Спілкуватися ліпше в мене», — переконав Сашу Руслан. У нього переглянули фільм «Справжня любов». Статеве завзяття молодика, який уже встиг прийняти наркотики, дівчину налякало, і вона чинила спротив. Розлютившись невдачею, Руслан зарізав гостю. «Завдав їй два удари у лівий бік, два — у груди, — розповідав потім слідчому. — Труп кинув у колодязь на подвір'ї і присипав сміттям».
Навесні 2001 року Руслан перебував на обстеженні у міжрайонному психоневрологічному диспансері. Там і познайомився згодом з Наталією, також пацієнткою. Запросив її до себе. Потім Руслан зізнається, що з однією метою: вбити! Поводилася гостя, мовляв, вульгарно, критикувала його. Він її спершу жорстоко побив, а потім накинув петлю з мотузки на шию... Тіло кинув у той самий колодязь. Через два роки тіло ідентифікували завдяки... залишкам паспорта.
У червні того ж року жертвами Хамарова стали Наталя, 19-річна дівчина з Молдови, а також місцева повія Тетяна. Путану маніяку «виділила» сутенерка Людмила Олександрівна, добре знана в Бердянську особа.
Після застілля у ресторані «Валентина» партнери розважалися на квартирі Хамарова. Після інтиму виникли розбіжності у «тарифах». Вбивцю розлютили і погрози Тетяни заявити в міліцію про згвалтування. Фінал — пляшка з-під шампанського в руках убивці. Бив тільки по голові. Не виключено, що в колодязь летіло тіло ще живої дівчини.
Людмила Гриб свідчила, що в її присутності офіцер міськвідділу міліції глузував з Тетяниної сестри: її заяву не прийняв, порадивши шукати зниклу дівчину поміж путан «десь на московській Тверській чи деінде»! Розпізнали Тетяну родичі в березні 2003-го по туфлях, піднятих із горезвісного колодязя 8-метрової глибини.
П'ята жертва виявилася єдиною так і не опізнаною. Вбивця стверджував, ніби Вікторія — мешканка Владивостока. Склали з його слів фоторобот. Коли з Далекого Сходу приїхала мати зниклої, вбивця вже не хотів навіть розглядати фотознімки, все заперечував. Запротокольовано ж, що в листопаді 2001 року він «з сиротою-путаною» курив марихуану, займався сексом «по-всякому». Вбивав партнерку Хамаров з особливою жорстокістю: близько десяти ударів ножем — і в колодязь. Портретно-ідентифікаційна експертиза, як і комп'ютерна томографія черепа, залишили матері з Владивостока надію, що її донька ще знайдеться. Жертвою стала інша.
Шостий епізод «хроніки смерті»: невдале заміжжя Ольги Ж., безробіття підштовхнуло молоду жінку до випадкових статевих стосунків. 21 лютого 2002 року Хамаров «розплатився» за любощі «по-своєму».
Потім була розправа через ревнощі над Світланою П., з якою Руслан співмешкав з осені 2001 року. Зраду «цивільної дружини» Хамаров припинив 15 квітня 2002 року десятьма ударами молотка в голову. І надалі вбивця виявляв особливу жорстокість: завдавав своїм жертвам по десять-двадцять ударів молотком чи ножем. У такий спосіб Хамаров позбавив життя трьох бердянських проституток — Лізу М. (у вересні 2002 року), Марину Т. (наперередодні Нового року) і Лілю Т. (4 січня 2003 року). Останній притуток усі вони знайшли в колодязі подвір'я будинку №11, що по вулиці Грибоєдова.
24 лютого 2003 року в гості до Хамарова завітала група молодих людей. Було і двоє дівчат «для розваг». Можливо, і не було б одинадцятого вбивства, якби Поліна І. не забула свій пакет. Повернулася... Хамаров потім казатиме слідчим, нібито Поліна вимагала додаткової плати, навіть погрожувала йому своїми зв'язками. Виродок убезпечив себе від вірогідних прикрощів традиційно: пішов у хід молоток. Маніяк невдовзі зрозумів, що цей злочин може бути розкрито: дівчину залишили в нього знайомі батьків Поліни. І зізнався у скоєному одному зі своїх троюрідних братів, Геннадію Капустіну. Той зателефонував молодшому.
— Це було 1 березня 2003 року, — розповів мені Віталій Капустін. — Я відразу ж поїхав до Генки. Радилися недовго. Хамаров, на щастя, був удома. Він погодився на явку з повинною. Посадили його в мій «Фіат» і привезли до міськвідділу міліції. Гадки не мали, що на його руках кров не тільки Поліни!
Віталій розповів авторові цих рядків, що його мати Лідія Олександрівна дійсно є опікункою Руслана Хамарова. Попри те, що десь у Казахстані живе і рідний батько «великого уйгура». Коли Руслан підлікувався, купили для нього «ту саму» квартиру неподалік центру Бердянська. Мати Хамарова, двоюрідна сестра Лідії Капустіної, померла в Бердянську давно.
Ось такий фінал. Упродовж 848 днів Руслан Хамаров регулярно вбивав молодих жінок і дівчат. «Знімав» їх де-факто під носом у міліції, за кількасот метрів від міськвідділу. А правоохоронці навіть не спромоглися бодай реєструвати заяви родичів про зниклих.
«Є матеріали службового розслідування щодо працівників міліції, які проявили, як на мене, явну халатність, — вважає суддя Вадим Мульченко. — Обласна прокуратура порушила кримінальну справу. Те, що припинили провадження у справі, — інша річ, це вже на совісті слідчих». Міліцейські чиновники акцентували: деякі співробітники вже покарані в дисциплінарному порядку. Однак відповідальність, за Кримінальним кодексом, зовсім інша. Люди писали заяви і чули: ідіть та шукайте самі! Такі заяви є в матеріалах справи. Суддя Мульченко висловив припущення: якби ситуація з останньою жертвою, Поліною, склалася по-іншому — Хамаров донині міг би водити до себе жінок. І колодязь наповнювався б за його сценарієм. Хамаров прагнув довести кількість своїх жертв до трьох десятків. Його намірам поклала край аж ніяк не доблесна міліція. У заключному слові вбивця, зокрема, сказав: «Овацій мені не треба». І матюкнувся.
Досудове слідство тривало 344 дні. Ще 146 — судовий процес. Суддя Мульченко зізнається, що втомився. Психологічно, звісно ж. Він певен, що відміна смертної кари в такій Україні була передчасним кроком. Наостанок суддя зізнався, що він народився у Бердянську і дуже боляче сприйняв ту обставину, що парк ім. Петра Шмідта, своєрідна візитна картка курортного міста, став місцем тусовки проституток. Саме звідси, з-під носа міліції, Хамаром вів на смерть більшість своїх пасій. До речі, парк названо ім'ям «революційного лейтенанта» Шмідта, дружиною якого була жінка легкої поведінки. Бердянським путанам навряд чи відомо таке. Вони продовжують ловити клієнтів неподалік пам'ятника у парку, віднедавна знаменитому не тільки ім'ям Шмiдта.
— Процес непрогнозовано затягнувся з вини Руслана Хамарова, який симулював різні душевні розлади. Робив це він примітивно. Неважко зрозуміти, що це є тактикою захисту підсудного, який усвідомлював неминучість суворого покарання за скоєне. Адвокати наполягали на повторній експертизі, хоча не піддавали сумніву висновки попередньої, зробленої київськими експертами. Під час слухань досить часто доводилося вгамовувати підсудного. Бувало, що він заявляв: «Сьогодні я себе погано почуваю і відміняю засідання». Свої права він добре знає і використовував для затягування процесу». Доводилося викликати лікаря. Одного разу — навіть стоматолога, бо Хамаров сказав, ніби в нього болять зуби. Лікарі приїжджали, ретельно обстежували і, як правило, констатували симуляцію підсудного. Попри низький рівень розвитку, йому притаманні елементи хвалькуватості і чванства. Однак це не та манія величності, яку можна визнати психічним розладом. А він цього добивався постійно. Навіть під час виступу в дебатах: з великим презирством, мовляв, звертаюся до потерпілих. Я буду керувати цими свиньми, доки не впаде остання зірка! Я великий імператор Калігула, приголомшувач Всесвіту... Довелося скористатися своїм правом припинити потік нісенітниць; «Калігула» знітився, почувши від мене: «Ваша ясновельможність, давайте по темі!». Зреагував, як нормальна людина, а не душевнохворий.
Тому тільки 5 липня колегія змогла винести вирок. Суворий, але справедливий — довічне ув'язнення. Ніхто з її членів не висловив інакшої думки.
Винесла колегія і чотири окремі ухвали: для кримінальних справ це багато. Дві — на адресу начальника управління МВС у Запорізькій області. В одній поставлено питання про вжиття заходів відповідного реагування щодо посадовців Бердянського міськвідділу, які недбало, скажемо так, виконували службові обов'язки, що й уможливило таку тривалу «діяльність» Хамарова; друга стала чи не єдиною ложкою меду у великій діжці дьогтю: колегія клопоталася про заохочення групи правоохоронців, у тому числі співробітників «Грифону», які дбали про безпеку учасників процесу. Колегія вважає, що прокурор Запорізької області повинен провести перевірки і порушити кримінальну справу щодо громадянки Лідії К., яка була опікуном Хамарова з 1997 року, коли його відправили не у в'язницю, а на примусове лікування. Опікунша продала квартиру Хамарова в Запоріжжі, а коли той вийшов зі спецмедзакладу, то тільки після нагадування про опікунські обов'язки Лідія Олександрівна купила для племінника так зване житло — невеличку квартиру №2, що по вулиці Грибоєдова. Навіть і цю квартиру вона оформила на себе. Хамаров і його сусіди це підтвердили, скаржився, що нічого було їсти, просив у людей хліба; помешкання взимку не опалювалося. Побутові негаразди, що склалися з вини, зокрема, й опікунші К., якоюсь мірою спонукали Хамарова до скоєння важких злочинів. У діях Лідії К. є ознаки злочину, передбаченого статтею 166 Карного кодексу — злісне невиконання покладених, за рішенням суду, опікунських обов'язків.
Четверту ухвалу адресовано начальнику управління освіти обласної держадміністрації. Нехай визначаються, чи можуть працювати в Бердянському СПТУ-19 і Азовській регіональній академії управління ті четверо викладачів і майстрів, які, по суті, були учасниками оргій, сприяли тому, аби в помешканні Хамарова функціонував притон розпусти.
Аналіз зібраних доказів не залишив ніяких сумнівів у тому, що всі злочини скоєні Хамаровим. Те, що він розповів під час слідства, потім підтвердилося. Досить детально чванливий убивця описував одяг і зовнішність своїх жертв, деталі їхніх біографій, які не можна було вивідати без особистого спілкування. Було надзвичайно важко стримувати емоції, коли Хамаров знущався над родичами, цинічно розповідаючи про аморальність жертв, принизливі подробиці поведінки «вульгарних проституток». Однак не всі ж були путанами! Боляче було дивитися, приміром, на маму дівчини з Молдови. Можна тільки гадати, у який спосіб Хамаров заманив її та ще декількох дівчат із порядних сімей до свого притону!
— До процесу я був задіяний за фактом убивства Поліни І. Коли ж з'ясувалося, що Хамарова підозрюють у позбавленні життя ще десятьох жінок, від його захисту не міг відмовитися з етичних міркувань. Психологічно було важко, зізнаюся. Вислуховувати упродовж трьох-п'яти годин думки, претензії і прохання такого клієнта — архіскладно.
Голова судової колегії обласного апеляційного суду Вадим Мульченко, прокурор Андрій Попов — фахівці високої кваліфікації. Отож у сторони захисту підсудного немає підстав оскаржувати об'єктивність оцінки судом епізодів власне злочину; кримінально-правова природа скоєного доведена абсолютно правильно. Для нас, адвокатів, залишається відкритим і, вважаю, неостаточно з'ясованим стан здоров'я Хамарова. Розумію, що проникнути у закапелки його свідомості — проблема з проблем. Однак не згоден, що його неадекватна поведінка була імітацією психічних розладів. А як не згадати, що свого часу Комунарський районний суд Запоріжжя за скоєння злочину відправив Хамарова до спецлікарні закритого типу, позаяк він був визнаний неосудним?! Того вироку ніхто не скасовував. Якщо ми подаватимемо апеляцію до Верховного Суду, то базуватимемо своє оскарження вироку саме неповним обстеженням психічного стану Хамарова.
— Не могла і подумати, що процес буде таким! Виникало відчуття, ніби судять не напівбожевільного виродка, а наших дітей чи сестер! Ніби для учасників процесу питання номер один — проститутки жертви Хамарова чи ні? Я була шокована, коли прочитала писанину місцевих газет: виходило, що потрібно симпатизувати вбивці, котрий знищував аморальних жінок! Більшість родичів почала уникати контактів із журналістами. Бо ж узяти перші п'ять убитих — тільки Тетяна дійсно торгувала тілом. А закатував виродок і дівчину з бідної сім'ї, яка приїхала з Донецької області, і хвору жінку, і сироту...
Моя Наталя була четвертою у цій хронології смерті. У червні 2001 року я привезла 19-річну доньку на лікування. Вона хворіла від народження, і сестра моя, що в Донецьку, допомогла придбати путівки в санаторій «Приазов'я». На четвертий день їй стало легше, і Наталя з сином своєї старшої сестри Жені, моїм онуком, пішла послухати караоке. Повернулися покусані комарами, і на вулицю пацана я більше не пустила. А Наталя попросилася ще послухати музику — вона дуже це любила. Не заперечувала, бо ж на сонці їй не можна прогулюватися. Останніми були мої слова: «Ти сьогодні така красива!». Вона ж дуже красива в нас, так. Я почитала казки внуку і задрімала. Прокинулася від жахливого крику, який почула уві сні: «Мамо, мені боляче! Допоможи!». Кинулася на пошуки. Зранку підключилися персонал санаторію, міліція. Сестра прислала з Донецька машину з приватним детективом. Ганна Гапонюк, головний лікар санаторію, сприяла в усьому. Коли скінчився термін путівки, залишила мене в кімнаті. Приїхала ще одна наша машина, з Молдови. Ми об'їздили всі оздоровниці Бердянська, Приморська, Приазов'я... Марно.
У Дубосарах я працюю диспетчером міськгазу, і колектив мене відпускав для поїздок в Україну. Двічі виступала у телепередачі «Жди меня»; у Києві періодично оглядала звезені з інших міст неопізнані жіночі трупи... Надія жила до березня 2003 року, коли Хамаров почав давати свідчення. Йому показали фото, і він впізнав Наталю. Сказав, що «ця приїхала зі своєю мамою до санаторію з Молдови», що побачив її біля нічного ресторану «Колізей». Кажуть, ніби Хамаров справляє враження людини, якій можна довіритися. Не знаю, як зміг він добитися, що і моя Наталка потрапила до нього додому! Тільки вигадки те, ніби вона курила з ним марихуану і погодилася на статевий акт. Виродок вигороджує себе! Донька навіть звичайної цигарки за станом здоров'я не могла викурити. Хамаров зізнався, що його лють вона викликала своїм зізнанням у ненависті до наркоманів. Нічого вона йому не дозволила, бо ж дістали мою доньку з колодязя в одязі. Встановлено ж судом, що і першу свою жертву Хамаров не зміг згвалтувати.
Торік я була в такому стані, що родичі мене не пустили за цинковою домовиною. Вже після поховання Наталки я потайки знову приїхала до Бердянська. Купила 12 гвоздик і пішла до того жахливого колодязя, звідки дістали одинадцять трупів. Недавно знову там була. З дюжиною темних троянд — для всіх дівчат.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
