Ну, за вищий пілотаж!

Історія цього фільму розпочалася задовго до того дня, як режисер Роберт Земекіс на знімальному майданчику вперше скомандував «Мотор!». Бо цієї благословенної для кожного кіношника миті могло б і не бути, якби тринадцять років тому доля не подарувала сценаристу та колишньому актору Джону Гатінсу чудову можливість попрацювати технічним радником одного військового фільму. Там він познайомився з іншими експертами, в основному, колишніми пілотами. Які нарозповідали творчій людині такого зі свого екстремального професійного минулого, що їй не залишалося нічого іншого, як засісти за сценарій фільму. «Частина мого особистого життя лягла в канву сценарію. Для мене це була можливість дослідити своїх власних демонів, з якими я боровся постійно, і те, як вони співвідносяться з героєм, коли з ним трапляється подія, що перевертає все його життя», — зізнався вже після того, як фільм був запущений у виробництво, Гатінс.

Власні демони — тема воістину небезпечна. Для головного персонажу картини «Рейс», пілота пасажирського літака Віпа Вітакера (Дензел Вашингтон) вона стала справжньою життєвою трагедією, хоча спершу цей чоловік мав непогані шанси опинитися у компанії людей, яких вважають героями нації. Одного дня, виконуючи звичайний рейс до Орландо, його літак потрапив у зону підвищеної турбулентності. Демонструючи вищий пілотаж і холоднокровну витримку, Віп не лише вирівняв лайнер, в якому повиходили з ладу кілька приладів, а й зумів посадити його, врятувавши життя пасажирам. Здавалося б, ось вона, мить слави і черги репортерів, які жадають розповісти про героя всьому світу. Але розслідування причин трагедії, якої дивом вдалося уникнути, наштовхують на висновки про те, що геройство капітана Вітакера виглядає дуже суперечливим. Адже перед рейсом він дозволив собі винюхати «доріжку» кокаїну, а вже під час польо­ту перехилити пару чарок горілки. Тиждень, що залишається до судового засідання, для Вітакера перетворюється на суцільне пекло...

Про оскароносне майбутнє картини заговорили в першу чергу через присутнiсть у ній Дензела Вашингтона. Уже маючи у своєму активі статуетку «Оскар», актор знову доводить, що ця відзнака — лише привід для підкорення нових професійних вершин. У цю драматичну історію він «поцілив» дуже точно, «виписавши» свого Віпа до найменших деталей, примусивши працювати на цей суперечливий образ найдрібнішу зморщечку на чолі. «Мій герой міг би працювати й на пошті, — припускає Дензел Вашингтон, — але те, що він керує літаками, додає драматизму ситуації. Це кіно про чоловіка, що має своїх «тарганів», ким би він не був — кінопродюсером, сантехніком або пілотом. Залежність, та й звільнення від неї — одне й те саме».