Моя покiйна мати, Царство їй небесне, не вмiла писати й читати (1900 р. н.), та знала стiльки прислiв’їв i приказок, що на кожну сiльську подiю миттєво реагувала народним висловом. Можливо, щось передалося й менi, бо на всi знаковi подiї, особливо полiтичнi, реагую невимушено й миттєво однiєю з почутих вiд матерi мудрощiв. Отож i подумав про те, як би зреагувала моя мати на закон про референдум, прийнятий зловонним парламентом наприкiнцi його каденцiї? Упевнений — прислiв’ям: «Сказав — мов у калюжу перднув»...
Зловонним тому, що багато законiв, прийнятих пiд шулерством плазуючого спiкера i потураннi Банкової, ще довго смердiтимуть, час вiд часу вибухаючи непристойними «iспражнєнiямi». Мета цих законiв — розкол України. Основнi з них: виборчий закон, прийнятий у листопадi 2011 року 366 картками ненародних депутатiв; закон Кiвалова—Колеснiченка про мови; i останнiй, найбiльш смердючий, закон про референдум. Голосували за нього партiйнi депутати, не iнакше, як послiдовники прилуцького полковника Носа, що запродався ворогу. Окупанти Батурин зруйнували й знищили його мешканцiв. Вiдлуння тiєї зради спостерiгаємо й сьогоднi...
Банкова не тiльки потурає, а ще й направляє. Направляючими стали: закон про позаблоковий статус; змовницька Харкiвська угода й повне сприйняття не менш ганебної для України газової змови Тимошенко—Путiна, укладеної за потурання БЮТ i КПУ; пiдпорядкування всiєї судової влади адмiнiстрацii Президента; призначення мiнiстрами i високопосадовцями Дмитра Табачника, Дмитра Саламатiна, Ігоря Калiнiна...
Вiдчуваю, що вибори–2012 тiльки посилили розкол суспiльства, який може закiнчитися роздiлом держави в 2015 роцi. Чи ми завадимо цьому — запитання без вiдповiдi, бо провокаторiв серед нас не менше, нiж в обранiй у 2007 роцi «Верховнiй Зрадi», та й результати голосування на останнiх виборах не додають поки що оптимiзму.
Олександр РАЧЕК
Чернiгiв