Це ДТП у центрі містечка Коростишів, що на Житомирщині, сталося ще 22 січня 2008 року. Тоді під колесами міліцейського автомобіля, за кермом якого був заступник начальника Коростишівського райвідділу міліції Юрій Дем’янець, загинула 42–річна Раїса Петраківська. Для майора Дем’янця (в авто якого перебував колега по службі Метельський В. І.) усе це фактично означало хрест на міліцейській кар’єрі. Проте правоохоронці блискавично зметикували — на роль «цапа–відбувайла» є шанс «призначити» іншу людину. Використовуючи своє службове становище та широкі зв’язки в органах прокуратури, працівникам міліції вдалося грубо сфальшувати справу. Як наслідок суд визнав винним у ДТП місцевого мешканця Миколу Комареуса, який того вечора опинився «не в тому місці і не в той час». Утім він і його рідні не змирилися й далі ведуть боротьбу за правосуддя.
Того дня Раїса Петраківська та Сергій Нікітченко близько восьмої вечора необачно перебігали Більшовицьку, широку центральну вулицю Коростишева з інтенсивним рухом. В ту мить у протилежних напрямках рухалися два автомобілі: міліцейський ВАЗ–21099 (державний номерний знак 0300) під керуванням майора Дем’янця, та ВАЗ–21099 (державний номерний знак АМ 2669 АС) під керуванням Комареуса.
«Коли я помітив перед авто постать, до неї лишалося метрів шість–сім, — розповідав згодом Микола Комареус. — Я встиг узяти вправо — тож відбувся лише дотичний контакт iз людиною лівим переднім крилом».
Авто зачепило 28–річного Сергія Нікітченка, пошкодивши йому зв’язки лівого колінного суглоба. А от Раїса Петраківська потрапила під міліцейський ВАЗ, який рухався у зустрічному щодо авто Комареуса напрямку. Від одержаних травм Раїса Францівна того ж вечора померла в райлікарні...
З матеріалів справи відомо, що на момент ДТП і Нікітченко, і Петраківська перебували в стані алкогольного сп’яніння. Грубо порушуючи Правила дорожнього руху, вони спробували перебігти дорогу поза межами регульованого світлофором пішохідного переходу та освітленої ліхтарями зони біля нього. Об’єктивно ці обставини вказували на те, що у цій трагедії не винні ані Микола Комареус, який своєю автівкою травмував коліно Нікітченка, ані майор міліції Юрій Дем’янець, який здійснив смертельний наїзд на Петраківську.
Проте треба розуміти реалії служби правоохоронців. Коли працівник міліції потрапляє в подібну ситуацію, майже ніхто не з’ясовує ступінь його вини. Якщо загинула людина, як правило, його звільняють. Істинність цієї тези може підтвердити чи не кожен працівник міліції. Єдиним шансом майора Дем’янця врятувати свою кар’єру була спроба довести свою непричетність до смертельного наїзду. Так само єдиним, на кого можна було «повісити» труп потерпілої, був, звісно, Микола Комареус. З першого погляду такий поворот у цій історії видавався нереальним. Хоча б з огляду на ушкодження, отримані під час ДТП обома автомобілями. Дотичний контакт iз коліном Нікітченка не завдав авто Комареуса суттєвих ушкоджень. Тоді як унаслідок наїзду на Петраківську «міліцейський» ВАЗ одержав серйозні пошкодження, характерні для такого ДТП — фактично вщент розбиту «лобову» частину.
Але в українських реаліях, здавалося б, нереальне таки може стати реальністю. На певному етапі колеги Дем’янця зі слідчого управління міліції активно взялися шити справу білими нитками. А прокуратура — орган, покликаний здійснювати нагляд за діяльністю міліції, заплющила на це очі.
За два тижні після тієї трагічної події Юрій Дем’янець на допиті дав такі свідчення: «Мені назустріч... на великій швидкості приблизно 100 км/год рухався легковий автомобіль... за пішохідним переходом метрів за 8—10 два пішоходи перебігали дорогу в темпі швидкого бігу... Я став гальмувати різко, швидкість у мене в цей момент була вже майже нульова, тому що я вже пригальмовував... мій автомобіль трохи просунувся юзом і зупинився, в цей момент я побачив, що зустрічний мені автомобіль збиває пішоходів... побачив, що пішоходи падають мені під передню частину мого автомобіля, який вже стояв...»
За словами майора Дем’янця, виходить, що Микола Комареус (людина з понад 30–річним водійським стажем, сивочолий дідусь двох онучок і знаний у Коростишеві майстер–золоті руки) переплутав центральну вулицю рідного містечка з трасою Формули–1. Хоча Комареус наполягав, що рухався в межах дозволених 60 км/год. Це підтверджує висновок Головного бюро судово–медичної експертизи на столичній вулиці Оранжерейній, зроблений вже після того, як «місцева» експертиза, слідство та суд фактично повірили у версію Дем’янця (висновок столичних фахівців на 14 аркушах є у розпорядженні «УМ»).
Київські експерти дійшли просто–таки приголомшливого висновку. Аби бути збитими автівкою Комареуса, громадяни Нікітченко та Петраківська мали перебігати дорогу зі швидкістю від 42 до 52 км/год. Тоді як швидкість ямайського спринтера Усейна Болта, під час його забігу на стометрівці лондонської Олімпіади, склала лише 37, 4 км/год! Цілком очевидно, що свідчення майора Дем’янця щодо швидкості руху зустрічного автомобіля купи не тримаються. Ризикнемо припустити, міліціонер зметикував: чим більшу швидкість він «припише» зустрічній автівці — тим правдоподібнішою виглядатиме його версія.
Насправді ж це елементарно суперечить законам фізики. Ось цитата з висновку Головного бюро СМЕ: «При швидкості автомобіля 100 км/год пішохід після удару бампером контактує з капотом, вітровим склом, потрапляє на дах і падає на полотно дороги, тобто зазвичай повністю переміщується відносно такого легкового автомобіля. Це не відповідає обставинам ДТП, що були зазначені слідчим при призначенні судово–медичної та авто–технічних експертиз».
Незважаючи на це, до фальшування справи долучилися і слідчі області. Як згадує Микола Комареус, слідчий обласного УМВС Микола Нестеренко спочатку нібито прагнув з’ясувати усі обставини справи, але згодом... «Зрозумій, тезко (обидва — Миколи Миколайовичi), викликало начальство й «попросило» перекваліфікувати тебе зі свідка в обвинуваченого. Не зроблю цього — не бачити мені звання підполковника. Але ти не переживай, адже потерпілi самі винні», — переповідає розмову зі слідчим водій. На те, що ідея зробити винним Комареуса у слідства виникла не відразу, опосередковано вказує і той факт, що у чоловіка не було вилучено водійське посвідчення й не було складено щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення (адже кримінальна відповідальність не звільняє від відповідальності адміністративної).
Окрім слідчого Нестеренка, до фальшування справи активно долучився судово–медичний експерт Віталій Зозуля, який підписав висновок про «відсутність будь–яких тілесних ушкоджень» у Сергія Нікітченка. Це дало змогу слідчому виключити Нікітченка з числа потерпілих, а відтак стверджувати, що саме Раїса Петраківська була збита автомобілем Комареуса, і лише буцімто після цього вона потрапила на зустрічну смугу. І це при тому, що лікарі–травматологи Коростишівської ЦРЛ Анатолій Новик і Віктор Кушнір стверджували, що Нікітченко, потрапивши до них, «вив, неначе вовк». Адже в чоловіка діагностували серйозне ушкодження бокових зв’язок лівого колінного суглоба.
Але експерт Зозуля та слідчий Нестеренко дійшли інших висновків: «будь–яких тілесних ушкоджень Нікітченко не має, а відтак потерпілим у справі не є». Долучити документацію лікарні та допитати як свідків травматологів, на чому наполягала сторона захисту Миколи Комареуса, слідчий відмовився. Що й не дивно, адже долучення до справи цих матеріалів фактично перекреслювало б версію ДТП, вибудувану в інтересах майора Дем’янця.
П’ять років умовно — саме стільки «відміряв» Миколі Комареусу «за смертельний наїзд на Раїсу Петраківську» Коростишівський райсуд. Чоловік подав апеляцію, але вирок Апеляційного суду Житомирщини приголомшив ще більше: Комареусу залишили ті ж п’ять років, але вже не умовного, а реального строку «колючки»! «Аби знав, хто — він, а хто — я!» — за словами дружини засудженого пані Валентини, це їй процідив крізь зуби майор Дем’янець під час випадкової зустрічі на вулиці за кілька днів після суду.
Щоправда, Комареуса й це «нічого не навчило». Чоловік і далі шукав правду. «Якби мені дали ті ж п’ять років за травмоване мною коліно Нікітченка, я б і слова не сказав. Мовчки б відбув визначене, хай і невиправдано суворе, покарання. Але ж мене засудили за смертельний наїзд на Петраківську, який вчинила зовсім інша людина!» — у розпачі каже чоловік.
Для рідних Миколи Комареуса стало очевидним: єдиний шанс знайти правду — спробувати вийти за межі зачарованого міліцейсько–прокурорського кола Житомирщини. З матеріалами справи вони звернулися до Головного бюро судово–медичної експертизи МОЗ України. Впродовж десяти днів матеріали справи вивчали спеціаліст у галузі судової медицини, кандидат медичних наук Воробйов М. М. та спеціаліст у галузі судової автотехніки Головін А. М. (їхній висновок є у розпорядженні «УМ»). Не вдаючись у деталі, зазначимо, що експерти каменя на камені не залишили від версії Дем’янця, підтриманої слідством, а згодом і суддями. Поставлено під сумнів схему ДТП, висновки судмедексперта Зозулі тощо. Зазначено, що саме пошкодження на авто майора характерні для зіткнення з пішоходом на швидкості, тоді як пошкодження лівого крила на авто Комареуса — саме від дотичного контакту з коліном пішохода!
Рідні засудженого неодноразово скаржилися до районної та обласної прокуратури, але там їх не чули. Зверталися й до народного депутата Євгена Царькова, який ініціював запит до Генпрокуратури. На Різницькій дали вказівку розібратися в усьому... тій–таки прокуратурі Житомирщини! На дії якої, зокрема, й скаржилися Комареуси. Отже, прокурори обмежуються формальними відписками, вперто не помічаючи висновку столичних судмедекспертів. Воно й зрозуміло: визнати цей висновок нововиявленими обставинами й поновити розслідування — це фактично визнати, що справу було сфальсифіковано. Але рідні ж Миколи Комареуса все ще сподіваються на встановлення справедливості.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
