«Дрібниці» перебудови

Новий містобудівний закон зробив ведмежу послугу Львову, центральну частину якого внесено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. За законодавчими нормами, що почали діяти з минулого року, дозволи на забудову видають у Києві, мало зважаючи на те, що новобуд «втручається» в історичну архітектуру.

Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» вступив у дію 12 березня 2011 року. Вже через рік Львів став потерпати від його наслідків. Каменем спотикання стала 31–ша стаття закону. Парламентарії мали на меті спростити отримання необхідних дозволів для будівництва, звівши до мінімуму кількість «паперів». Проте водночас «зав’язали руки» охоронцям пам’яток. Львівські чиновники б’ють на сполох, адже не можуть контролювати процес будівництва в тiй частині міста, яка перебуває під опікою ЮНЕСКО. Ранiше будь–яку забудову в пам’ятці архітектури ретельно контролювало профільне управління міської ради, відповідно, забудовник повинен був чітко виконувати всі приписи реставраторів та пам’яткоохоронців, починаючи від дерева, з якого будуть зроблені двері, закінчуючи кольо­ром фарби. Тепер же ж пам’яткоохоронці «дозволяють» будівництво на підставі лише проектних пропозицій, тобто початкового ескізу, а все, що далі будується, — на совісті замовника і архітектора.

«Ми бачимо лише ескізний проект і реставраційне завдання, де вказані умови пристосування пам’ятки, — коментує «УМ» Ліля Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. — На цьому етапі зазвичай все гаразд. Архітектор має чіткий план дій, згідно з яким готує проект, отримує декларацію або дозвіл на початок робіт в інспекції Держархбудконтролю. По завершенню робіт об’єкт приймають в експлуатацію ця ж інспекція та замовник. Орган охорони культурної спадщини цей об’єкт бачить спочатку на рівні ескізу, а потім — уже коли забито останній цвях. Результат дуже часто не відповідає тому, що містилося в реставраційному завданні».

Найчастіше архітектор на прохання власника «переробляє деталі» так, щоб процес перебудови був менш витратним. Саме так сталося з однією з пам’яток у центрі Львова. «У реставраційному завданні було чітко прописано: має бути зроблена реставрація вікна, склепіння, повинні стояти дерев’яні двері, сходинки повинні бути кам’яні, — продовжує пані Онищенко. — Щоб здешевити, замовник вікно і двері зробив iз пластику, сходинки — з бетону, та ще й покрив керамічною плиткою, яка відлетить за одну зиму, а склепіння пофарбував на свій смак. І таким об’єкт було здано в експлуатацію. Інспекція Держархбудконтролю, я так розумію, відслідковує, чи дотримано основних параметрів проекту, а на такі «дрібниці», як двері–вікна–сходи, просто не звертає уваги. У них же нема спеціалістів–реставраторів, котрi могли б проконтролювати всі деталі, які для пам’ятки архітектури та й будь–якої цінної забудови є дуже і дуже важливими».

У схожій ситуації опинилося багато львівських пам’яток. «На вулиці Братів Рогатинців, незважаючи на добре підготовлений ескізний проект, у старовинному будинку з’явилося двоє пластикових дверей, сходинки обкладено плиткою, — бідкається чиновниця. — Ще один будинок — по вулиці Сербській, 3. Там ми взагалі не дозволили надбудову, адже будинок — в аварійному стані, фундамент просто тріщить. Але власник будинку отримав погодження проекту в Києві, в державній службі з питань національно–культурної спадщини — i почав. Ще один яскравий приклад — будинок у проході з площi Ринок на вулицю Староєврейську. Його там узагалі не мало б бути. Він абсолютно не вписується в історичну забудову кварталу і виглядає як прищ на здоровому тілі».

Припинити ж варварське будівництво львiв­ськi чиновники тепер не мають права. Крім того, нерідко трапляється так, що під час будівництва працівники натрапляють на справжні «скарби». До прикладу, під час робіт в одному з будинків площі Ринок були виявлені замуровані кам’яні різьблені колони, в іншому — дерев’яні різьблені балки стелі, але ці знахідки не поспішили показати реставраторам... Історичний Львів знов опинився під загрозою «варварів мимоволі».

ДО РЕЧІ

За останні чотири роки з центрального бюджету на реставрацію львівських пам’яток не було виділено ні копійки. Цьогоріч трохи коштів надійшло лише на відновлення театру Заньковецької. Натомість уряди Німеччини та Польщі допомагають Львову зберегти архітектурні надбання.

«Наша співпраця з міністерством культури Польщі — програма «Спільна спадщина» — розпочалася в 2007 році, коли польські та українські реставратори спільно взялися за порятунок унікального стінопису у Вірменському соборі, — розповiдає Ліля Онищенко. — Крім того, щороку реставруємо 5–6 надгробків на Личаківському кладовищі, які мають мистецьку вартість. Відновлено також пам’ятник Кілінському у Стрийському парку. А до кінця листопада завершиться реставрація дерев’яного вівтаря Голгофа, робота над яким тривала понад чотири роки». Друга програма — співпраця з німецьким урядом. Завдяки їй львів’янам, які проживають в історичних будівлях, за мінімальний грошовий вклад реставрують вікна, двері, балкони та сходові клітки, не порушуючи аури давніх епох.