На зйомках «Червоного намиста». Фото з сайту dneprpost.info.
Задум у молодої команди «кіношників» амбітний — створити перший в Україні художній фільм про Голодомор. А поки що — це «короткометражка» «Червоне намисто», теж перша в Україні, зі скромним бюджетом у 55 тисяч гривень (утім і цієї суми повністю ще немає). Місцем зйомок, які щойно розпочалися, стало село Рудька у Царичанському районі Дніпропетровщини. В основу фільму покладено реальні спогади 87–річної уродженки Кіровоградщини Антоніни, чий голос звучатиме за кадром. У 1932–му жінці виповнилося сім років. І її роль у стрічці гратиме також маленька дівчинка — 10–річна Маргарита Заяць.
Як розповіла автор сценарію і співрежисер фільму Тетяна Кондрашевська, знімальна група, що називається, перешерстила близько 40 рудьківських школярів, учнів перших–третiх класів. Щасливчики тепер можуть пишатися своєю участю у зйомці масових сцен. Але головної героїні серед них знайти не вдалося. Тож довелося оголосити кастинг — обійти театральні студії Дніпропетровська, дитячі студії телебачення. І хоч називати Маргариту Заяць «професіоналкою» — великий аванс дівчинці, втім вона вже чотири роки займається у театральній студії.
До всього іншого творці фільму підійшли з максимальною вимогливістю, коли дрібниць справді не буває. Зокрема, як розповів оператор–постановник Олександр Аліфанов, багато кінооператорів, маючи дзеркальні камери, нехтують освітленням і просто знімають залиту світлом сцену. Тому вони взяли за основу роботи Сергія Урусевського, зокрема фільм «Летять журавлі», і будуть використовувати техніку крапкового підсвічування у чорно–білих кольорах.
Побут тих років відтворюватимуть за допомогою експонатів Краєзнавчого музею у Рудьці. Окрім того, знімальна група вже звернулася до сільських жителів iз проханням пошукати відповідні предмети та одяг. «Хочеться, щоб актори розуміли ту епоху, ті часи, — розповідає режисер фільму Карен Карапетян. — Фільм, власне, не тільки про Голодомор, а про складну ситуацію в житті людей у важкий час. Уявіть: батько змушений залишити родину і виїхати добувати їжу, він зникає. І як цієї важкої миті мама з маленькою донькою змогли пережити це, дочекавшись його. Вони не тільки думали про їжу, а переживали за близьку людину, яка не повернулася. Вимога до акторів — пережити це все, змусити глядача співпереживати».
Зйомки «Червоного намиста» творці фільму називають тільки частиною великої ідеї. Вони хочуть зробити декілька проектів на історичну тематику через призму конкретних людських доль — цикл короткометражних стрічок, повнометражний фільм і цикл телепрограм.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
