У своїй Глобинськiй гiмназiї виготовив стенд «Думка», де оперативно розмiщую iнформацiю про життя країни, рiдного полтавського краю. «УМ» дуже допомагає менi добирати матерiали. Це завдяки саме вам гiмназисти та вчителi змогли вiдкрити для себе маловiдомi сторiнки життя та творчостi Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олеся Гончара, Василя Шкляра, Василя Яременка, Василя Стуса та багатьох iнших.

Починаючи з 1989 р., свiдомi полтавцi почали збиратися на мiтинги. І протягом багатьох рокiв майже по кожному мiтингу полтавцi вимагали вiд мiсцевої влади спорудити в Полтавi пам’ятник Марусi Чурай. В уявi полтавцiв це мав бути величний пам’ятник українськiй пiснi. Влада була нiбито не проти, але кiлька рокiв не змогла знайти мiсце для такого величного пам’ятника. Роки минали, а люди не втихомирювалися, все вимагали. І ось пiшла чутка Полтавою, що почали будувати пам’ятник Марусi Чурай бiля театру iм. Гоголя. І побудували, але що? Звичайний собi фонтан, прикрашений похнюпленою тiткою. Як це у влади вистачило совiстi не пiдписати, що це Маруся Чурай. А жителi «духовної столицi» на цьому заспокоїлися навiки, мабуть, не помiтили, що їх обдурили, адже таких «пам’ятникiв» у мiстах не один десяток.