Запорожці за Дунаєм

      Після руйнації Катериною II Запорозької січі (1775 р.) частина козаків «кинула якір» у таврійських степах і Подніпров'ї, хтось, виявивши спротив, потрапив до в'язниці чи під кулю російських солдатів; багато ж опинилося на берегах Дунаю, де зорганізували нову Січ — Задунайську (вона існувала аж до 1828 року, півстоліття), розповідає краєзнавець Володимир Орленко. Слава про неї рознеслася теренами розшматованої України, і за Дунай тікали селяни, як посполиті, так і закріпачені на землях, розданих симпатикам Катерини II.

      Не від солодкого життя подався за Дунай і український богатир Йосип Гладкий, уродженець села Мельники, що під Каневом (Черкаська область). У рік смерті Петра Калнишевського (1803) йому виповнилося лише 14. Про «Калниша» хлопець чув, позаяк ріс у сім'ї козаків. Бунтарський дух перейшов до Йосипа від Гладкого-старшого, Михайла. Коли ж сам став батьком чотирьох дітей, то заробляв бондарством, чумакував і наймитував. Остогидло кмітливому здорованю гнути спину на панів — подався на Задунайську січ. Спершу став курінним отаманом, а в 1827 році козаки обрали Йосипа Гладкого кошовим отаманом.

      Задунайська Січ базувалася на землях, підвладних тоді Туреччині. Відтак козаки змушені були долучатися до каральних походів військ султана супроти болгар, греків і сербів, котрі виборювали волю. Участь у поневоленні народів не відповідала сутності козацтва. Існує легенда, згідно з якою, отаман Йосип Гладкий в оригінальний спосіб відбув ритуал присяги турецькому султану. Коли той зажадав від українця клятви, то кошовий насипав у чоботи рідної черкаської землі (носив її у вузлику як реліквію-амулет) й емоційно вигукнув: «На чиїй землі стою, тому і присягаю на вірність!».

      30 травня 1828 року, тільки-но розпочалася російсько-турецька війна, півтори тисячі козаків під проводом останнього кошового отамана Задунайської січі Йосипа Гладкого зігнорували наказ турецького султана — виступити під Ізмаїлом проти російських військ. Українці, навпаки, допомогли їм перейти через Дунай, а затим — здобути низку доленосних для дворічної війни перемог над турками. Османці помстилися руйнацією Задунайської січі.

      По завершенні російсько-турецької війни вже в чині полковника Йосип Гладкий у 1830 році сформував Азовське козацьке військо і невдовзі став його наказним отаманом. Антиосманські заслуги «українця за Дунаєм» Росія оцінила чином генерал-майора. У 1853 році, рівно за півстоліття по тому, як на Соловках помер помилуваний Олександром I Петро Калнишевський, Йосипа Гладкого відправили у відставку.

      Без воєн і походів козак прожив ще 13 літ. 73-річний отаман став прообразом Карася з відомої опери «Запорожець за Дунаєм» (прем'єра вистави у Маріїнському театрі відбулася за три роки до смерті знаменитого отамана, причому основну партію виконав автор, 50-річний композитор і баритон Семен Гулак-Артемовський, земляк Йосипа Гладкого).

      Упродовж кількох останніх років відставний отаман мешкав у Олександрівську, де у липні 1866 року помер від холери. На запорізькій вулиці Жуковського шанувальники  української минувшини сьогодні стишують ходу, аби вчитатися у викарбувані на граніті радяки: «Генералъ-майоръ ОСИПЪ МИХАЙЛОВИЧЪ ГЛАДКІЙ, козакъ Платниривського куреня, последній Кошевой Атаманъ Запорожской Задунайской Съчі. Скончался 10 июля 1866 года». На горизонтальній плиті осучасненого пам'ятника, над булавою і шаблею, символами козацьких влади і звитяги, — переповненi ліричним смутком рядки невідомого віршописця:

Б'ють пороги, місяць сходить

Якъ і перше сходивъ

Нема Січі, пропавъ і той,

Хто всім верховодивъ!..