22 листопада 1933 року завершив роботу об’єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У. Центральною на ньому була доповідь С.Косіора «Підсумки й найближчі завдання проведення національної політики в Україні». Виступ П.Любченка називався «Вогонь по націоналістичній контрреволюції й по націонал–ухильниках». П.Постишев виступив одразу на дві теми: «Підсумки 1933 сільськогосподарського року й чергові завдання КП(б)У» та «Радянська Україна — незламний форпост великого СРСР». Основною небезпекою пленум визначив український націоналізм. На народ, що потерпав від Голодомору, чекали масові політичні репресії.
22 листопада 1956 року М.Шолохов, К.Федін, Л.Леонов, В.Іванов, В.Катаєв, М.Тихонов, О.Твардовський та інші російські письменники оприлюднили відкритий лист, адресований французьким письменникам, які надрукували у «Франс обсерватер» протест проти совєтського втручання в Угорщині. Звісно, лист був сповнений гнівної патетики та звинувачень. Цвіт нації виправдовував окупацію суверенної країни. А 24 листопада до редакції «Літературної газети» звернулася інша група письменників, і з–поміж них М.Шагинян, П.Антокольський, І.Еренбург, В.Луговськой, Г.Ніколаєва, В.Саянов, Б.Полєвой, але не для того, щоб присоромити колег, а щоб приєднати свої підписи до їхніх. Вже відбувся ХХ з’їзд КПРС, який нібито розвінчав культ особи тирана, однак посіяний ним страх (а зокрема, страх припізнитися з доносом) і п’янке відчуття зграї, коли легше накидатися на жертву, залишалися в глибинах їхніх душ на рівні інстинкту.
А за тиждень перед тим, 15 листопада 1956 року, правдивий голос в оборону угорської свободи подав з–за океану український письменник–вигнанець Іван Багряний: «Жахлива кривава бойня в Угорщині, розчавлювання танками, розбивання бомбами й гарматами вільнолюбного революційного народу Угорщини — потрясли увесь світ. Ця кривава епопея нечуваної жорстокості — явище виключно знаменне. Але воно знаменне не тим, чим хотіли б його зробити режисери й виконавці... Московська імперія стала цитаделлю комунізму... але він є, так би мовити (говорячи словами тамтешніми), лише «надбудовою» імперіалізму. А цей історичний імперіалізм всю свою історію списав кров’ю поневолюваних народів, списав такими точнісінько «подвигами» своїми, як зараз в Угорщині. Удушування свободи народів Кавказу, свободи України, свободи Польщі знаменитими акціями Суворова, свободи Угорщини знаменитими акціями Паскевича проти угорської революції 1849 р., здушування визвольних рухів народів Середньої Азії і т.д., і т.д...»
25 листопада (за новим стилем) 1838 року народився видатний український письменник Іван Нечуй–Левицький. Різні покоління учнів в УРСР знали його за повістями «Микола Джеря» та «Кайдашева сім’я», але в підручниках навіть для вишів годі було шукати бодай згадки про статті письменника «Непотрібність великоруської літератури для України і для Слов’янщини» та «Українство на літературних позвах з Московщиною». Адже в них Нечуй–Левицький давав нищівну оцінку, сказати б, гуманітарній політиці царату, що практично не відрізнялася від русифікаторської політики доби СРСР і новочасних зазіхань на нашу духовну свободу з боку заохочуваних Кремлем прибічників т.зв. «русского міра»:
«...В Росії українську літературу за недовгий час покарали три царські укази, котрі забороняли й тепер забороняють друкувати українські книжки і навіть ноти з українськими піснями! Між забороною царською на цілі десятки літ траплялося всього по три–чотири роки, коли можна було друкувати не всякі, а деякі українські книжки. Микола І та Олександр ІІ позасилали багато українських письменників в Сибір та на далеку північ. Очевидячки, Велика Русь хоче силою насадити свою літературу на Україні, побивши на смерть українську... Москва забула свою приказку: «Насильно мил не будешь».
Понад 130 років тому це написано, а таке враження, ніби вчора.
25 листопада 1941 року датовано наказ СД про страту членів ОУН(б) такого змісту: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого — створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Протоколи допитів мають бути переслані айнзацкоманді Ц/5».
Як бачимо, і в стані війни між собою нацистські та совєтські керманичі були одностайні в своїй нелюбові до українських патріотів. І методи боротьби обирали схожі — знищити. А потім звинуватити у грабіжництві чи інших гріхах.
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
