Двічі покарані

Раніше створене тавро про те, що «ВІЛ/СНІД — хвороба людей винятково асоціальних», уже стирається з нашої свідомості. Практика показала: кожна, навіть найблагопристойніша особа волею випадку може стати носієм страшного вірусу, наприклад, під час переливання крові. Проте права таких людей порушують і надалі. Їх, по суті, карають двічі: вже хворі, мусять терпіти ще й збиткування тих, хто насправді мав би їм допомагати. Як показало дослідження, найбільше таких випадків — у сфері охорони здоров’я, на другому місці щодо порушень прав — правоохоронці, на третьому — надавачі соціальних послуг.

«Вам народжувати не можна»

«Зараз у Києві ми займаємося справою щодо інфікування новонародженої дитини. Їй вливали плазму й таким чином занесли вірус імунодефіциту, — розповідає київський адвокат Тетяна Бордуніс. — При цьому медики твердили, що з їхнього боку немає жодних порушень! Ми не погодилися, відтак є кримінальна справа, будемо добиватися справедливого вироку». Пані Тетяна, президент благодійної організації «Всеукраїнський правозахисний рух «Гідність», називає цифри порушень прав людей, виявлені їхнім моніторингом. За сім місяців щодо людей із ВІЛ — це майже 350 випадків.

Найчастіше звертаються вагітні, — говорить про ситуацію на Сумщині представник «Гідності» в області, голова правління місцевого відділення Всеукраїнської благодійної організації ЛЖВ (людей, які живуть із ВІЛ) Ольга Беленецька. «У жіночих консультаціях їх запевняють: вам народжувати не можна. Хоча відомо, що антиретровірусне лікування дає можливість народити цілком здорову дитину».

Інший приклад — із маленького містечка області. Чоловік iз високою температурою поступив до лікарні. Лікарі до нього не підходять. Дружина почала обурюватися, але їй сказали, що сенсу допомагати йому немає, мовляв, у нього ж СНІД, усе одно помре! І чоловік таки помер. Хоча, по суті, цей випадок є прикладом пасивної евтаназії, забороненої законом і на яку не давав згоди сам хворий.

У Ромнах, дізнавшись про ВІЛ–статус чоловіка, його звільнили з роботи. Діагноз став загальним набутком, і невдовзі доньці постраждалого на її роботі також заявили: здай аналіз на СНІД і принеси покажи, чи не хвора, інакше тебе також звільнимо.

«Дивує те, що люди, права яких порушені, не готові їх відстоювати, — говорить Ольга Беленецька. — Спочатку ніби загораються, та потім вирішують, що для них краще зберегти таємницю діагнозу». Так, вони бояться негативного ставлення загалу. Але ж, як показує випадок у Ромнах, одне порушення прав неминуче потягне за собою інші.

За сім місяців дії проекту «Гідності» — «Розвиток мережі правової підтримки у сфері ВІЛ/СНІД» — близько сімдесяти осіб на Сумщині заявили про порушення їхніх прав. А скільки — не заявили?

Рro bono publico

Тетяна Бордуніс — адвокат із тридцятирічним стажем. Ця практика дала їй досить жорсткий досвід, адже працювала пані Тетяна переважно з кримінальними справами. Свого часу вона почала надавати юридичну допомогу Всеукраїнській благодійній організації ЛЖВ. Коли з’явилися перші позитивні результати судового захисту, кількість скарг швидко зросла. Так виникла потреба створення правозахисної організації, а врешті — проект, що отримав підтримку Євросоюзу.

Із 25 юристів, які сьогодні працюють у організації, 17 — адвокати. Пані Тетяна вважає, що саме їхня підтримка найбільше потрібна в таких ситуаціях. Колегам же говорить те, що зрозуміла для себе раніше: юрист теж має віддати свою «десятину» для загального блага. По суті, це відомий у інших країнах принцип рro bono — надання професійної допомоги тим, хто не може її оплатити. Таким чином він приживається і в Україні.

Перше позитивне рішення, розповідала на спілкуванні в Сумах Тетяна Бордуніс, було на Полтавщині, де людину, про діагноз якої дізналися, звільнили з роботи. Після того пішла ціла низка справ, пов’язаних із людськими трагедіями. Відома маріупільська справа з масовим інфікуванням дітей. Запоріжжя: розголошення діагнозу лікарем «швидкої». Дніпропетровськ, де дев’ять місяців боролися за жінку зі статусом ВІЛ, яку за це хотіли позбавити батьківських прав. Уже жовтнева справа в Донецькій області — відновлення ВІЛ–інфікованого на роботі та відшкодування йому вимушених прогулів і морального збитку. До речі, отримав постраждалий 16 тисяч гривень, — добра наука для начальників, які свавільно вирішують долі хворих.

Пані Тетяна підкреслює: організація займається лише правозахисними справами. Бо телефонують різні особи. Наприклад, було прохання про захист ВІЛ–інфікованого, який... украв магнітолу. В цій ситуації має бути реальна відповідальність за реальний вчинок, а адвокат — із відповідною оплатою за послуги.

Мережа — це всі ми

Створення мережі правової підтримки — це лише початок роботи. Адже питання прав людини — не та проблема, яку можна вирішити одномоментно, переконана Тетяна Бордуніс. Потрібна системна й тривала робота над свідомістю й правосвідомістю. Бо, власне, від усього суспільства залежить, як почуватимуться в ньому ті, хто має недугу, яку недарма вважають не тільки медичною, а й соціальною.

Отого першого захищеного з Полтавщини, незважаючи на рішення суду, на роботі так і не прийняли. Та на тій же Полтавщині в одному з сіл, де жила жінка, чий статус неправомірно розголосили, виникла цілком протилежна ситуація. Після телесюжету про порушення її прав, коли ще тільки почалося слідство, до дому постраждалої потягнулися односельці з підтримкою: добре ставимося до тебе, любимо тебе, не переживай... Все — у нас самих.

Та, звичайно, для нормального регулювання процесів потрібне нормальне законодавство. А коли укладався новий закон щодо СНІДу, до групи авторів не було включено жодного фахового юриста, зауважує Тетяна Бордуніс. Як наслідок, маємо надто лояльний закон. Бо все ж варто, вважають фахівці, аби тест на ВІЛ/СНІД, який є добровільним, став обов’язковим, наприклад, для вагітних. Не вирішує закон і такої конкретної ситуації: батьки не надають дітям антиретровірусної терапії. Віруючі, мовляв, і впевнені, що Бог допоможе. Лікарі телефонують: що робити? Бо, по суті, це кримінальна стаття — люди залишені в небезпеці. А з іншого боку, за законом, лікар не може передавати жодної інформації про хворих. Цей перегин у бік лібералізації треба виправляти, переконана юрист.

Передусім же варто просто пам’ятати: щодня в Україні одинадцять людей помирає від СНІДу. І ніхто не застрахований, що ця хвороба не прийде до нього чи його рідних. Як би ми хотіли, аби в такому випадку ставилися до нас?