«Не зважаючи ні на що я не втратила віри»

Ювілейний рік Ади Роговцевої затьмарила страшна трагедія — влітку пішов з життя її син Костянтин. Тому питання якихось урочистостей, звісно ж, тоді навіть не підіймалося — актриса усамітнилася, не спілкувалася з журналістами, подалі від усіх оплакувала свою втрату. Після довгих місяців Ада Миколаївна знайшла в собі сили нарешті прийняти привітання від численних шанувальників. Позавчора у театрі «Сузір’я» пройшов ювілейний вечір народної артистки СРСР, Героя України Ади Роговцевої. Завдяки близьким людям у залі і відсутності чіткого сценарію ця зустріч, без жодного натяку на помпезність, вийшла дійсно душевною, щирою, а подеколи пронизливою настільки, що добрій половині залу раз по раз доводилося змахувати непрохану сльозу.

Ювілярка не могла не згадати тих, кого воно втратила протягом цього року. «Ще дуже мало часу пройшло відтоді, як я стала мамою не двох, а однієї дитини, — визнала Ада Миколаївна. — Мій син Костя мав величезне серце, він був таким собі Сковородою...» Пішов з життя Богдан Ступка — і цей відхід залишив у її серці величезну рану: «Немає Боді — як без нього?..» Ада Миколаївна зізналася, що дуже сумує за Іллею Олейніковим. Виявляється, були плани ввести актора у «Варшавську мелодію–2», Роговцева з Олейніковим навіть репетирували, але...

«Треба жити», — повторює вона сьогодні слідом за Чеховим і вірить, що ці люди й досі поруч. «Нещодавно я була в Італії, отримувала премію імені Гоголя, — розповіла Ада Миколаївна. — Тепер ось цей прекрасний вечір, ви у цій залі... Мені здається, їх, мов янгол, подарував мені син...»

На ювілейному вечорі актриса, яка зіграла десятки ролей у театрі та кіно, прочитала уривки зі своїх улюблених робіт у виставах «Варшавська мелодія» та «Варшавська мелодія–2», «Несмішкувате моє щастя», «Священні чудовища»... Кожна фраза, виголошена Роговцевою, так чи інакше стосувалася не лише героїні, а й самої акторки. «Мені здається, всі залаштункові сходи в усіх театрах світу дуже схожі на тюремні... Актриси значно більше самотні, ніж про них думають глядачі... Не зважаючи ні на що я не втратила віри. Я знаю, що життя прекрасне і варто йди до кінця» (Жан Кокто, «Священні чудовиська»).

Про свою теперішню зайнятість примадонна української сцени говорить спокійно, мудро і не без гумору. Кілька антреприз та зйомки у, м’яко кажучи, не дуже високомистецьких серіалах... «Знаєте, це дає мені можливість не жебракувати, — зізнається Ада Миколаївна. — А ще я просто люблю знімальний майданчик, люблю працювати, бути між людьми... Останнім часом мені пропонують ролі бабусь, тітоньок, мам у поважному віці... А нещодавно прислали сценарій, а там для мене роль, у яку я просто закохалася: «Жінка у віці із залишками минулої краси...»

У планах актриси — не лише нові ролі в теарі і кіно, а й нові книги. Ада Миколаївна розповіла, що після збірки «Мій Костя» пише наступну книгу — про свій театр, друзів та колег...«Пишу і захлинаюся вдячністю, а потім виникає «але» і я не знаю, як продовжувати далі...»

Перший букет вечора Ада Миколаївна отримала від Остапа Ступки. Не по–казенному поставився до цієї події голова КМДА Олександр Попов. Він приніс свій сімейний альбом, у якому була вклеєна фотокартка 1987 року: Ада Миколаївна, а поряд — молодий Олександр Павлович разом iз друзями. Інші чиновники різних рангів, навпаки, виявилися дуже передбачуваними, презентувавши ювілярці вітальні адреси та картини у пастельних тонах. (Господар вечора Олексій Кужельний скористався моментом і, щоб не відпускати заступника міського голови Леоніда Новохатька з порожніми руками, вручив йому лист щодо оренди приміщення театру, а то «вже сім місяців питання не вирішується»). Лесь Танюк та Неллі Корнієнко назвали Аду Миколаївну філософом театру, «кішкою на його розпеченому даху» (аналогія з п’єсою Теннессі Уїльямса) і презентували скульптуру кішки. Актрису вітали також її партнерки та колеги — Лариса Кадочникова, Раїса Недашківська, голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач... Неочікуваним для більшості став візит Савіка Шустера. Телеведучий розповів, як запросив Аду Миколаївну на передачу, присвячену пам’яті Ступки. І коли актриса стала до мікрофона, то слідкував не за нею, а за двома молодими акторами з Харкова. «Вони дивилися на вас так, як найвідданіші католики світу не дивляться на Папу Римського», — схилився у реверансі пан Шустер.

...Того вечора Ада Миколаївна загадала бажання між двома Олесями — Танюком та Задніпровським. Нехай здiйсниться не лише воно, а й усі інші бажання актриси. Як творчі, так і прості, людські... Людські у першу чергу. Адже, як визнала Неллі Корнієнко, талановитою жінкою бути складніше, ніж талановитою актрисою. Найголовнішими шанувальниками жіночого таланту Ади Миколаївни були і залишаються донька Катерина й онуки Дарина, Олексій та Матвій.