Труба задом наперед

Минув тиждень, як російський газ почав надходити до України, всупереч усім правилам географії,... із Заходу. Вітчизняна ГТС знову запрацювала у реверсі, транспортуючи закуплений у Німеччині природний газ українським споживачам. Минулими вихідними фахівці підбили перші підсумки експерименту: наша держава отримала 8 млн. кубометрів палива. До кінця року ми маємо отримати 56 млн. кубометрів, а всього контракт передбачає 1,4 млрд. кубів — із можливістю збільшення до 4–5 і навіть 10 млрд. Вартість «німецького» палива становить близько 380—390 доларів за тисячу кубів.

Обминаємо Словаччину, йдемо через Польщу

Інформація, що офіційний Київ, не досягши прогресу в діалозі з «Газпромом», домовляється про закупівлю газу з німецькою компанією «РВЕ», з’явилася ще на початку нинішнього року. Але шлях до реалізації задуму був тернистим. Річ у тім, що спочатку планувалося доставляти газ територією Словаччини. Але ідею так і не втілили: спочатку проект заблокувала Росія, а коли, після втручання Єврокомісії, словаки погодилися, то виявилося, що необхідно будувати реверсну перемичку вартістю 18—20 млн. доларів.

Тоді «Нафтогаз» вирішив йти через Польщу. Наші близькі сусіди погодилися одразу, не висуваючи додаткових умов, до того ж насосні станції на кордоні можуть пропускати 4,38 млрд. кубометрів блакитного палива, що відповідає умовам німецького контракту.

Ні влада, ні експерти не називають цей проект порятунком України. «Так, ці поставки не є глобальними. Сьогодні найважливіше відпрацювати технічні можливості, оцінити, скільки газу ми зможемо отримати», — чесно зізнався Прем’єр–міністр Микола Азаров. «Німецький газ не зможе кардинально змінити ситуацію на українському паливному ринку, — погоджується з ним експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. — Такі кроки мають, радше політичний характер, ніж економічний». «Це наполовину намагання диверсифікувати потоки постачання палива до України, наполовину — тиск iз нашого боку на «Газпром» — аби той пішов назустріч у питанні ціни», — каже «УМ» голова правління альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик, погоджуючись, що на баланс газу угода нині практично не впливає.

«Ми маємо ціну, яка є на десять відсотків меншою, ніж зазначена у двосторонньому контракті, і доволі невисокі обсяги», — продовжує експерт. Тобто ми вітаємо сам факт диверсифікації, але маємо розуміти, що особливо визначальним для держави він бути не може. Сподіватися на надто низьку ціну на спотовому ринку зараз, у зимовий період, було б наївно. На думку експертів, його вартість зросте до 400 доларів за тисячу кубів і лише ближче до весни може знизитися до 370—380 доларів. Максимально ж ціна газу на ринку може бути на сто доларів нижчою за «газпромівську», записану у двосторонніх контрактах.

Диверсифікація... з дозволу Росії?

До того ж, за словами як Боровика, так і інших експертів, несміливу спробу диверсифікації було здійснено за мовчазної згоди Москви. Інакше — це зробити практично нереально. «Виникає питання, яким чином ми фізично змогли отримати цей газ через пункт Хермановіце, як про це повідомляє НАК, — цитують ЗМІ анонімного фахівця «Нафтогазу». — Єдиний шлях: це схема заміщення обсягів газу. Простіше кажучи, частина російського транзитного газу, який був призначений для Польщі і Німеччини, залишається в Україні — з проведенням відповідних фінансових розрахунків. Але реально здійснити таке без негласного дозволу Москви просто нереально».

Питання — чому Росія виявилася такою підозріло поблаживою до нас у принциповій для себе проблемі — має кілька відповідей. Це може бути, наприклад, красивим реверансом, аби трохи послабити найжорсткіші умови контракту 2009 року і водночас не йти на його публічне переписування. Або просто тримати під контролем «польський проект» — до пори до часу. «Я вважаю, що спроби довести обсяги до зазначених в умовах контракту, тобто до 5—10 млрд. кубометрів, неодмінно наштовхнуться на жорстку реакцію з боку Росії», — каже Боровик.

Найголовнішим же висновком реалізації проекту диверсифікації, на думку керівника «Нового альянсу», є визнання повного провалу зусиль українського уряду в паливній сфері. «Якщо ми купуємо російський газ у Німеччині, даючи заробити ще фірмі–продавцю, й отримуємо при цьому вигідні умови, то можна уявити собі, якою кабальною є для нас діюча угода, — каже аналітик. — Реально ми платимо «Газпрому» не 432 долари за тисячу кубометрів, а 532! Просто сто доларів iз нас вираховують за іншою схемою. І залишається абсолютно не зрозумілим, чому, підписуючи Харківські угоди, українська влада не наполягла на зміні базової ціни, хоча могла це зробити. Відтак ми отримали найдорожчий у Європі газ і найнижчу вартість його транспортування».