Букети, які не в’януть

Здавалося б, така звична річ — букет. Для більшості непосвячених — просто набір квітів, складених більш чи менш вишукано, життя якого таке недовговічне!.. Виставка «Букет: ХХ століття», що відкрилася в Сумському художньому музеї, змушує знайти в цій темі щось глибше й складніше. Побачити за трояндами, гвоздиками, соняшниками, гілками горобини, польовими квітами, які ніби наповнили залу й відсунули осінь за вікнами, невід’ємну складову природи, життя, мистецтва. Складову, без якої, власне, ми себе й не мислимо. І відчути їх філософічність, підказану «Золотими кулями» Роберта Фалька чи «Блакитним мотивом» Галини Рідної, в якому кожна квітка букета — ніби око, що дивиться на тебе.

Поглянути більш детально на творчість минулого століття — ідея не нова. В музеї вже була виставка «Весілля: ХХ століття», плануються й інші, передбачені довгостроковим проектом «На перетині природного та цивілізаційного». Обласний художній музей імені Никанора Онацького здійснює його разом із мистецтвознавцем Валерієм Панасюком та фотографом–краєзнавцем Сергієм Гуцаном.

Такі виставки — спроба дістати цікаві твори, яким бракує місця на невеликій експозиційній площі, iз запасників музею та з приватних колекцій. А ще — дати уявлення про те, як одна тема може вирішуватися цілком по–різному. Той же букет є вічним мотивом світового мистецтва. У квітах — наші пристрасті, уявлення, смаки, культура. В радянському мистецтві це була ще й можливість уникнути обов’язкових ідеологічних тем, сховавшись у безвинному натюрморті. Й створити шедевр у цьому жанрі. Як зробили це на початку століття Ілля Машков, Никанор Онацький, а пізніше — народний художник України Тетяна Яблонська, Олександр Гнилицький... Недарма на виставці нагадали слова Паскаля: натюрморт змушує милуватися копіями тих речей, оригінали яких можуть залишити байдужими.

Живопис, графіка... Та двадцяте століття немислиме ще без одного виду мистецтва — фотографії. Знімки збирача старих світлин Сергія Гуцана переважно з першої третини минулого віку. І бачимо, що букет є просто–таки обов’язковим їх елементом. Діти поруч із букетами; гімназистка, жінка у вишиванці та дама в модному капелюшку — і букети. Навіть на фотографіях солдатів часу Першої світової бачимо цей елемент тогочасної фотостудії.

Для Валерія Панасюка кожен експонат виставки, особливо — з його особистої колекції, це ще й уламочок історії, за яким можна досліджувати тогочасне середовище й відслідковувати ймовірні зв’язки. «Цю фотографію я знайшов у Дрогобичі, — показує він фото милої дівчини з 30–х років, звісно ж, із букетом. — Випадково натрапив на магазинчик «Хобі». Там багато сувенірів, пов’язаних із Бруно Шульцем. Продавець так і сказав: живе «шульциками». «А ще що є?» — запитую. Та, відповідає, всякий непотріб. І тут бачу це фото — восьмигранник, тобто його виставляли на вітрині фотостудії як краще, як зразок. На ньому штамп «Салон Рембранд» — той самий салон, про який писав Шульц у своєму оповіданні. І раптом розумію: місце, роки збiгаються. Тобто Бруно Шульц бачив це фото!».

Цінністю виставки мистецтвознавець вважає і етюди Олександри Лукашевкер. Улюблена учениця Павла Кузнецова, одного з яскравих представників мистецької течії «Блакитна троянда», вона не могла реалізуватися вповні, тож рятувалася в монументальному живописі. «Бачите, її букети — на одному підвіконні, єдиному в її маленькій квартирі. Вона писала їх уже важко хворою», — розповідає Валерій Панасюк.

А ось цю картину–примітив, квіти на склі, пан Валерій придбав на «блошиному» ринку Львова. Цікавий зразок народного живопису, та не менш цікавим виявився підклеєний знизу — аби скло трималося міцніше, табель польської школи за 1888 рік. Ще один, зовсім інший, пласт...

«Зараз так багато насильства у світі, — каже завідуюча відділом сучасного мистецтва музею Анна Дужа. — Але ж людина приходить у світ для добра, для краси. Недарма вона так шукає це в природі, а потім переносить у своє буття. Пригадайте, як наші бабусі квітами печі розписували... Хочеться, аби виставка нагадала людям про таку–от потребу краси».