Слід від стіни

23 роки тому, дев’ятого листопада 1989 року ввечері східнонімецьке телебачення транслювало в прямому ефірі прес–конференцію керівника уряду Гюнтера Шабовські. Рівно о 19.34 гер Шабовські сказав фразу, яка різко змінила політичні обриси столиці: підтвердив, що уряд НДР запроваджує нові правила виїзду з країни. За ними дозвіл, який дає право відвідати Західний Берлін і ФРН, зможуть отримати не тільки пенсіонери, як це було досі, але кожен громадянин соціалістичної німецької держави!

Сотні тисяч берлінців, які у цей час сиділи біля телеприймачів, не дослухали сенсаційну передачу до кінця. І замість того, аби шикуватися у черги за візою, вирушили просто в бік контрольно–пропускних пунктів до Західного Берліна. Прикордонники, які не отримували жодних наказів, виставили проти людей водомети, але охочих потрапити за бар’єр було так багато, що каральна техніка не спрацювала. І тоді влада відкрила кордон... «Прожектори, стовпотворіння, ейфорія. Страх і цікавість, розум говорить про обережність, але ноги йдуть: люди зi сходу йдуть на захід, із заходу — на схід, допомогаючи одні одним монетками для телефону», — писала про цей день газета «Фолькцайтунг».

Упродовж наступних трьох днів Західний Берлін відвідало близько трьох мільйонів людей. У тому числі й родичі Кріса Гефроя — останньої жертви Берлінської стіни. Його, як і сотні інших бідолах, підстрелили східнонімецькі прикордонники, коли він намагався прорватися на омріяний Захід. Сталося це всього лише за кілька місяців до того, як влада НДР вирішила поступитися принципами. Першою ж жертвою вважають Гюнтера Літфіна. Загинув він на другому тижні існування стіни, коли намагався, як і сотні його сусідів, перебігти на Захід. Їм пощастило, Гюнтеру — ні.

Скільки всього людських жертв зібрала високотехнологічна інженерна споруда за 28 років існування, сьогодні вам не скаже ніхто. Радіо «Бі–Бі–Сі», яке оприлюднило таємний указ спецслужби НДР «Штазі» стріляти на ураження в усіх, хто намагається втікати з країни, навіть у дітей, називає цифру 1245 чоловік. Уряд НДР визнав усього 125 жертв, російські дослідники — 190. Є дані, що було 645 смертей.

...Вулиця Фрідріх­штрасе. Варто пройтися по ній хоча би двісті метрів, почавши прогулянку на заході, аби навіть сьогодні, через два десятиліття після об’єднання, проминувши одне з перехресть, яскраво відчути: ти знаходишся вже в іншій державі. Архітектура будинків спочатку суто західна, потім пустка і — нарешті, до болю знайомий «совок». Посередині — легендарний чек–пойнт «Чарлі» — головне КПП, яке з’єднувало західноєвропейський анклав посередині соціалістичної Німеччини. Сьогодні це атракція для туристів: тут відновили табличку трьома мовами, яку масово тиражують на сувенірній продукції — «Ви покидаєте американський сектор окупації». Не відновили, щоправда, її зворотний бік. Із надписом «Ви в’їжджаєте в американську зону: дотримуйтеся правил дорожнього руху і не носіть зброю у вільний від служби час».

Поряд, де зараз музей Берлінської стіни, у ті часи знаходилося «журналістське» кафе. Це були останні метри, куди могла заходити пишуча братія західного світу — і саме тут вони, позбавлені інтернету, збирали інформацію про життя за великим парканом. Преса, розвідники, просто цікаві громадяни, яким пощастило жити з «правильного» боку від стіни, намагалися подолати свій вічний страх: що велика армія прийде з того боку і, як неодноразово натякав СРСР, анексує останній не радянський шматок Берліна. Були серед них і послідовники Вольфанга Фогеля, адвоката, професіонала, які допомагали переправляти у вільний світ східнонімецьких громадян. На ці цілі уряд ФРН витратив 3,5 млрд. марок. Що становило 2,7 млрд. доларів. І допоміг втекти 215 тисячам східних німців, а також 34 тисячам політичних в’язнів.

Утім гроші не завжди були визначальним фактором. Намагання перетнути брутальну стіну і опинитися у вільному світі — здається, це було фактично нав’язливе бажання більшості підданих НДР. Про методи і шляхи досягнення мети написані книги і зняті десятки фільмів. Молодий австрієць вивіз свою кохану, прослизнувши на великій швидкості малолітражкою під шлагбаумом — на очах у прикордонників. Наступного ранку висоту шлагбаума зменшили. Ось компанія старшокласників на ходу застрибнула у потяг «Москва–Париж», який в’їжджав у західну частину Берліна. Команда баржі напоїла свого капітана і під вогнем прикордонників проривалася на захід. Циркова гімнастка заховалася у музичну колонку, а просто тендітна дівчина — у дві валізи, в яких вирізали отвори і поставили поряд у багаж. Водій рефрижератора заховав у холодильнику — поміж м’ясних туш — свою дружину і восьмеро дітей. Дітям перед операцією дали снодійне — аби не розплакалися під час проходження кордону. Інший батько перекинув дитину катапультою — сконструйованим ним пристроєм, що нагадував рогатку — не тільки через стіну, але й багатоповерхівки. І, як не дивно, вдало!

Дехто з професійних «перевізників» платив за ці спроби власною свободою — штазі працювала ефективно. Західнонімецького громадянина Райнера Шуберта, який перевіз через кордон 103 людей, німецька контррозвідка заманила у Берлін і «впаяла» 9 років. А Гаррі Зайделю, який рив тунелі у Східний Берлін, дали пожиттєве. Втім через чотири роки ФРН викупила Зайделя.