Зона чужих інтересів

07.11.2012
Зона чужих інтересів

7 листопада 1929 року — через дванадцять літ після більшовицького перевороту — газета «Правда» друкує статтю Йосипа Сталіна «Рік великого перелому», основним пафосом якої була необхідність колективізації на селі. Відтак було дано старт кампанії, яка й справді переламала мільйони людських доль, а в Україні спричинилася до Голодомору 1932—1933 рр. — найбільшого з–поміж трьох голодоморів, до яких призвело накинуте з Росії комуністичне правління на теренах колишньої «житниці Європи».

9 листопада 1976 року в Києві було створено Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Спираючись на Заключний акт Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.) та Загальну Декларацію прав людини, Група виникла як правозахисна організація, що ставила собі за мету сприяння якнайширшому ознайомленню громадськості з цими документами та їх дотриманню владою в Україні, а також інформування урядів країн–учасниць і світової спільноти щодо фактів порушень норм зазначених документів в Україні.

Уже наступної ночі, 10 листопада, невстановлені особи закидали вікна помешкання керівника Гельсінської групи Миколи Руденка камінням. Господаря не було вдома, але була поранена член Групи, в минулому в’язень совєтських таборів Оксана Мешко. Викликана на місце події міліція відмовилася складати протокол. А 23–25 грудня на квартирах в Олеся Бердника, Івана Кандиби, Левка Лук’яненка, Миколи Руденка та Олекси Тихого були проведені обшуки працівниками... московської прокуратури, згідно з постановою прокурора м. Москви. Так під орудою «старшого брата» почалися репресії проти українських іншодумців.

10 листопада 1723 року був заарештований та ув’язнений у Петропавлівській фортеці гетьман Павло Полуботок, який намагався протидіяти курсу Петра І на ліквідацію української автономії, через що навесні 1723 року його викликали до Петербурга. Невдовзі розпочалися допити гетьмана в Таємній канцелярії.

У книзі першій IV тому видання «Тисяча років української суспільно–політичної думки» наведено текст промови Павла Полуботка перед Петром І. І хоча деякі історики піддають сумніву автентичність цього документа, сам факт існування такого тексту видається безсумнівним, оскільки він поширювався в двох різних варіантах. У кожному разі нас не може не захоплювати мужність гетьмана, якої так бракувало та бракує багатьом наступним поколінням українських очільників. Вслухаймося сьогодні в ці сповнені величі та самоповаги слова: «Я знаю, що на мене чекають кайдани і що мене, за російським звичаєм, кинуть у жахливу темницю, щоб я там помер з голоду. Але мене це не турбує, бо я говорю від імені моєї Батьківщини. І хай краще я помру найлютішою смертю, аніж побачу страшне видовище повної загибелі мого народу».

10 листопада 1764 року було оприлюднено маніфест Катерини ІІ «До малоросійського народу», в якому сповіщалося про увільнення Кирила Розумовського від гетьманських обов’язків. Влада в Україні переходила до Малоросійської колегії, а насправді до її голови, графа Петра Румянцева. В інструкції, власноруч написаній Катериною своєму наміснику, піддавалися різкій критиці порядки Гетьманщини, а надто те, що «Росія під час останнього гетьманського правління майже ніякої від того народу користі та прибутків досі не мала». Відтак Румянцев, як і всі його наступники — генерали–губернатори та перші секретарі ЦК КПУ, мав забезпечувати передусім дбання українців про російські інтереси. Нав’язлива ідея, якої досі не можуть позбутися ані кремлівські владці, ані певні політичні сили в Україні.

11 листопада 1996 року в Києві відбувся Конгрес української інтелігенції. В маніфесті Конгресу є, зокрема, й такі слова: «Вищі урядовці замовчують недружню, а останнім часом відверто ворожу, агресивну щодо України політику офіційної Росії. Чому? Значна частина державних проводирів сама виступає захисниками національних інтересів Росії в Україні, підпорядковує свої дії стратегічним планам Кремля. Ці ще донедавна засекречені плани цинічно задекларував президент РФ у своєму Указі № 940 від 14 вересня 1995 р. про стратегічний курс Росії щодо країн СНД, згідно з яким Україна вже розглядається фактично як російське генерал–губернаторство, «зона національних інтересів Росії».

Прикро усвідомлювати, що ці слова могли бути написані й 300 років тому, і сьогодні, на двадцять другому році Незалежності.

Далі буде.

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
письменник
  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>