Українська мова — кримінальний злочин?

Українське життя таки багате на несподіванки. Спершу весь світ дивувався захопленню однієї з ОВК «беркутівцями». Звичайних «братків» у цій ролі всі ми бачили вже неодноразово, починаючи з пам’ятних мукачівських виборів майже 10 років тому. Але «беркутівці» в Первомайську — в цьому було–таки щось нове й величне, притаманне винятково звитяжній епосі Президента Януковича і його Сім’ї.

Невдовзі можемо отримати ще один небачений у цивілізованому світі прецедент — покарання за вживання державної мови. Так станеться, якщо Нацкомісія з державного регулювання в галузі зв’язку і Генпрокуратура позитивно відреагують на вимогу відомого нардепа Вадима Колесніченка відкликати ліцензію у ТОВ «Інтертелеком» і притягнути до відповідальності співробітників цього провайдера.

Ось про що повідомив сайт очолюваної депутатом організації «Російськомовна Україна»: «До Вадима Колесніченка надійшла скарга мешканця Одеси на ТОВ «Інтертелеком» у зв’язку з тим, що компанія відмовилася надати йому можливість укласти договір на послуги зв’язку російською мовою». На думку депутата, «такі дії з боку ТОВ «Інтертелеком» є грубим порушенням Закону України «Про засади державної мовної політики», що підлягають суворій санкції.

...Вдумаймося: йдеться не про забезпечення права анонімного одесита на навчання чи отримання інформації рідною мовою, на звернення цією мовою до органів державного самоврядування тощо. Йдеться саме про цілковите розчищення для цього одесита його мовного поля від будь–яких залишків державної мови (а функцією державної мови саме і є, зокрема, фіксація юридичних документів з метою уникнення їх різночитання), а заодно про покарання приватної структури, яка цю державну мову ще використовує. Це при тому, що і Конституція, і той–таки закон Ківалова—Колесніченка гарантують «забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави».

Уся ця справа спонукає до кількох висновків.

Перше. Ті, хто вважав, що новий мовний закон потрібен владі лишень на час виборів, помилилися. Його використовуватимуть і надалі з метою провокування суспільної напруги.

Друге. У разі створення юридичного прецеденту щодо покарання «Інтертелекому» будь–яке публічне використання державної мови (принаймні в тих регіонах Сходу й Півдня, де російську проголошено регіональною) може трактуватися як кримінальне діяння — бо завжди поруч може опинитися пильний прибічник депутата Колесніченка, який потрактує це як порушення свого святого права ніколи й за жодних обставин не стикатися з ненависною українською.

Третє. Кожна дія викликає протидію. Тож дарма «регіонали» дивуються сьогодні захмарним 10% «Свободи». Своїм мовним законодавством і шкільною політикою Дмитра Табачника вони зробили все можливе, аби ці цифри виявилися саме такими.

Четверте. Перспективи держави, де влада свідомо провокує конфлікт між двома найбільшими мовними спільнотами, важко назвати блискучими.

Тож, якби на Банковій здатні були аналізувати й діяти, виходячи з власних стратегічних (а не хвилинних) інтересів, там неодмінно «підкоригували б» (свідомо добираю найлагідніший вираз, невластивий загалом сьогоднішнім мешканцям цього похмурого будинку в стилі сталінського класицизму) поведінку депутата від Севастополя. А заодно й виконали б публічно дану обіцянку виправити бодай найкричущиші недоречності закону Ківалова—Колесніченка (пропозиції комісії авторитетних науковців давно готові). Але, на жаль, своїми діями Банкова вже давно не надихає тих, хто ще очікує від неї бодай якихось розумних кроків...

Максим СТРІХА,

доктор фізико–математичних наук