На ідеальній траєкторії
Гран-прі Угорщини 2026 року стало не просто наступним етапом чемпіонату, а справжнім триб’ютом чотиридесятилітній історії автодрому «Хунгароринг». >>
Владислав Ващук: У нас молодим тренерам не надто довіряють
06.11.2012
Владиславу Ващуку — 37. Із великим футболом він зав’язав ще наприкінці минулого року. Відтоді він встиг розлучитися з дружиною — відомою київською рестораторкою Маргаритою Січкар, із якою прожив разом дванадцять років (у пари є двоє дітей). Розрив стався ще навесні. Просто закінчилося кохання, як казала Рита.
Тоді ж відомий у минулому захисник, дев’ятиразовий чемпіон України у складі київського «Динамо», почав навчатися тренерському мистецтву, і це йому дуже подобалося — викладачі, пізнавальні заняття, теорія... На фан–сайті Владислава й зараз висить опитування щодо ставлення вболівальників до запитання, чи може Ващук стати успішним тренером. Ствердні відповіді дали трохи більше третини респондентів.
Нагадаємо, із київськими фанами у футболіста на прізвисько Якір стосунки зіпсовані — ще після того, як Владислав у 2003–му всього на один сезон перейшов із «Динамо» в московський «Спартак». Повернувшись в Україну в 2004 році, Ващук уже, по суті, догравав. «Чорноморець», знову «Динамо» (навіть ще одне «золото» встиг отримати), ФК «Львів», знову Одеса, насамкінець — «Волинь». Досвід Влад має великий. Він тренувався ще під керівництвом Лобановського, а в кінці 1990–х років пара центральних захисників Головко—Ващук вважалася однією з найкращих у Європі. Ще півроку тому Влад через журналістів посилав сигнали: він відкритий для пропозицій щодо наставницької роботи.
Але наразі Якір — «на стоянці». Тренерська кар’єра відкладається. Вочевидь, пропозиції, на які чекав Ващук, не надійшли. Тож він нині переймається бізнесом і веде досить активне світське життя, з’являється на багатьох зіркових вечірках. Як повідомляла програма «ТСН. Особливе», після розлучення з Січкар Ващукові дістався їхній спільний ресторан, тож Влад вчиться ним керувати. «У мене перехідний період від футболу до бізнесу», — зізнається Владислав. Однак бізнесменом Ващук себе не вважає — каже, що, «напевно, все життя вважатиме себе футболістом».
«Причина невдач — в особі Сьоміна»
Минулого тижня його запросили у ФФУ — тягнути кульки на жеребкуванні 1/4 фіналу Кубка України. Після цього дійства «УМ» поставила Ващукові кілька «тренерських» запитань.
— Владиславе, чи могли б ви як колишній гравець київського «Динамо» прокоментувати низку невдач клубу? Як на вашу думку, що є причиною чорної смуги динамівців?
— Це просто наслідок того, що було в «Динамо» до цього. Недбале ставлення колишнього тренерського штабу до команди, абсолютна байдужість. Зрозумійте, у футболі не буває такого, що щось звідкись з’являється і потім безслідно зникає. Це все приходило з часом, і, як бачимо, зараз ми пожинаємо ці плоди. Тактика й манера гри, яку ніс до гравців Юрій Сьомін, була не зрозуміла команді. Тому так і трапилось.
— Тобто наслідки сьогоднішніх невдач — це справа рук Сьоміна?
— Звісно, не можна в усьому абсолютно звинувачувати лише тренера. Десь і команда розслабилася, але значну частку провини за ці поразки несе саме він.
— Як ви вважаєте, коли «Динамо» повернеться на перші місця? І чи допоможе команді в цьому Олег Блохін?
— Я вірю в те, що найближчим часом «Динамо» показуватиме нову гру, кращу, результативнішу, а головне — командну. Конкретно не можу сказати, в якому саме матчі ми нарешті побачимо найкраще рідне «Динамо», але я впевнений, що Олег Володимирович стане імпульсом для всієї команди. Він — людина, яка не може бути байдужою до футболу і до команди. А як ми знаємо, найгірше — це байдужість на полі. Тому я впевнений, що найближчим часом «Динамо» реабілітується.
«Збірна без Блохіна — крок назад»
— А щодо збірної України, з якої в «Динамо» перейшов Блохін? Як на вашу думку, чи зможе збірна потрапити на чемпіонат світу–2014? Чи зможе вона гідно грати без Блохіна?
— Нічого не скажу щодо виходу з групи... Шанси є, але багато що залежить від гри, а в останніх матчах її, на жаль, не було. На даному етапі, вважаю, що втрата Олега Володимировича — це крок назад для національної команди, і цей крок може досить негативно вплинути на збірну. Зараз найголовніше — прийняти правильне рішення щодо нового тренера.
— Кого ви особисто воліли б бачити новим керманичем збірної України?
— У моєму розумінні, це має бути молодий і перспективний тренер. І обов’язково з України. На мою думку, найкращою кандидатурою в цьому сенсі є Юрій Миколайович Калитвинцев. У нього є досвід. Хто, як не він, найкраще знає наших футболістів. Головне — довіритись йому. Хоча в нас, як правило, молодим тренерам не дуже довіряють.
