Не газогоном єдиним

Нині російський газ коштує для України 432 долари за тисячу кубометрів — і малоймовірно, що східний партнер найближчим часом погодиться на зниження ціни без катастрофічних для нас наслідків. Тільки за сім місяців цього року Україна імпортувала понад 18,7 мільярда кубометрів російського газу і сплатила за це майже 8 мільярдів доларів. Не дешево! За такий же період минулого року майже такої ж суми вистачило для придбання 30,7 мільярда кубометрів. «Енергобезпека в нашій державі, завдяки високій ціні на газ, дедалі більше стає синонімом незалежності і суверенітету», — зазначає президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук. У період iз 1996 по 2011 рік показник енергобезпеки нашої держави не перевищував у середньому 65%. А торік він становив 55%.

Біогаз: тариф, який не пахне

Очевидно, що миритися з такою ситуацією не можна. Натомість «Газпром» розуміє, що енергопостачання до України — це односмугова дорога в одному напрямi, і ми нікуди від нього не дінемося. Звичайно, ця компанія аж ніяк не зацікавлена в розвитку альтернативної енергетики України. Але, схоже, і наш уряд не особливо сповнений оптимізму розвивати альтернативні шляхи надходження пального. На перший погляд дивно, адже в Європі 20% енергоносіїв отримують саме з відновлювальних джерел енергії. Уже у 2020 році країни ЄС планують збільшити цей показник до 34%, а до 2030 року — до 66%. Натомість Україна до 2030 року буде збільшувати частку відновлювальної енергетики... аж до 4,6%.

За словами директора Асоціації оновлюваної енергетики «Альтернатива» Віталія Ковача, частка альтернативної енергетики в енергобалансі України ще не досягла навіть 1%, а її вже намагаються дискредитувати. Як зазначає він, «перешкоджання розвитку альтернативної енергетики — це шлях до консервації екстенсивного розвитку України. Миттєва вигода обернеться втратами, непорівнянними iз заробленим».

Українці вже давно могли би використовувати біогаз: бажання є, ентузіасти є і технології — також. Проте цей вид палива у нашій країні традиційно перебуває на других ролях. І причина досить прозаїчна: на нього не поширюється «зелений тариф». Утiм держава розуміє: надалі закривати очі на проблеми з енергобезпекою виходить собі дорожче. В українському парламенті вже пройшов перше читання законопроект, відповідно до якого виробництво електроенергії з біогазу нібито все–таки отримає зелений тариф. Щоправда, яким він буде — ніхто не знає.

Найоптимальніший коефіцієнт, на думку експертів, від 2,7 до 3 залежно від видів біогазу. При цьому проекти з виробництва біогазу окуплять себе за 7—10 років. Це необхідно для залучення як вітчизняних, так і закордонних інвесторів у цю галузь. Але, схоже, урядовці мають інші наміри — знизити цей показник до неприпустимої позначки — 2,3. За цим сценарієм інвестори зможуть окупити підприємство «всього–на–всього» через 15—20 років. Відповідно за таких умов охочих вкласти гроші не знайдеться. Існує ще один підводний камінь. «Зелений тариф» буде запущений iз 1 січня 2013 року. А відтак і отримати його зможуть лише ті установки, які розпочнуть свою роботу саме після 1 січня. Решта підприємств, а в Україні з 2010 по 2012 рік збудовано до 10 біогазових установок, нічого від держави не отримають.

Натомість, якщо умови отримання «зеленого тарифу» будуть адекватними, це дасть неабиякий поштовх для розвитку галузі. Вона, у свою чергу, створить альтернативний газовий ресурс, зменшить гостроту покриття пікових навантажень в енергозабезпеченні. «А завдяки використанню на біогазових установках відходів тваринницького виробництва Україна зможе щороку заощаджувати до 4 мільярдів кубометрів імпортного природного газу», — зазначає Олександр Шлапак, екс–міністр економіки, співголова Українсько–польської торговельної палати.

Ощадливість проти «відкатів»

Про величезний потенціал ще одного енергоносія — біомаси — чиновники, схоже, взагалі забули. В енергетичну стратегію розвитку України до 2030 року її просто не вписали. За словами директора науково–технічного центру «Біомаса» Георгія Гелетухия, найбільші цифри зі зростання відведені під вугільний сектор і під вітросектор, трохи менше — під сонце. Можна здогадатися, кому ця стратегія буде вигідна. Точно там нема лобістів біомаси в авторах стратегії, адже показника нижче нуля вже не придумаєш.

Тим часом, у світі ставлення до цього енергоносія зовсім інше. Вже сьогодні Латвія майже чверть всієї первинної енергії отримує з біомаси, а Швеція генерує з неї 64% теплової енергії. Загалом в Європі з біомаси отримують 13%. А вже у 2020 країни ЄС планують ці показники подвоїти.

Як зазначає Ростислав Марайкін, керівник проекту «Енергія біомаси» Держагентства з інвестицій та управління національними проектами, «наші показники поки що досить скромні, ми отримуємо з біомаси 0,7% первинної енергії і 3,6% теплової». Натомість сировини для теплогенерації — хоч греблю гати — це і відходи деревини, і солома, і лушпиння соняшника.

Якщо опалювати приміщення не газом та вугіллям, а завдяки енергетиці з відновлювальних джерел, на опалюванні можна заощадити 15%. «Коли ти пропонуєш дешевше, тобі кажуть — ні, тому що ми не можемо посеред року розірвати договір iз теплопостачальною організацією «Укртеплоенерго», у якої на 15—20% дорожче тепло, ніж я пропоную», — говорить голова правління компанії з виробництва сировини для альтернативної енергетики Вацлав Качуровський. «Це безпосередньо пов’язано з системою «відкатів», — зазначає і генеральний директор підприємства з виробництва обладнання і сировини для альтернативної енергетики Леонід Кригер, — а ми їх не пропонуємо, тому що рентабельність нашого бізнесу не така велика».

Чи повіє вітер у турбіну?

Для того, щоб отримати «зелений тариф» на електроенергію, вироблену на вітровій електростанції при її будівництві, 30% складових проекту повинні були українського походження. А після 2014 року — 50%. Це і обладнання, будівельні роботи, сировина, робоча сила. Учасники ринку запевняють, що в нинішніх умовах досягти таких показників практично неможливо. Під загрозою опиняться майже всі проекти відновлюваної енергетики в Україні, адже парові котли та вітрові турбіни у нас не виготовляють. Але вже скоро на вітчизняному ринку з’являться перші українські вітрові мегаватні турбіни. Навіть якщо компанія–виробник буде працювати на повну потужність, не зможе забезпечити ринок всім необхідним обладнанням.

Як зазначає Пітер Джастін О’Брайєн, Член Ради Європейсько–української енергетичної агенції, необхідно створити такий механізм «місцевої складової», щоб він не став бар’єром для залучення інвесторів та фінансових установ у сферу української вітроенергетики. «На нашу думку, частка місцевого обладнання та робіт не повинна перевищувати 30%, а механізм застосування має бути зрозумілим не тільки українським, й міжнародним виробникам», — каже О’Брайєн.

А ТИМ ЧАСОМ...

Ахметов запустив найбільшу вітроелектростанцію в Україні

Енергохолдинг «Дтек», який вважають близьким до олігарха Ріната Ахметова, ввів в експлуатацію перші вітроустановки Ботієвської вітроелектростанції (Запорізька область). Компанія завершила монтаж 19 вітряних установок, ще 11 вітряних турбін будуть встановлені до кінця жовтня 2012. А до кінця нинішнього року всі 30 вітроустановок потужністю 90 МВт підключать до Об’єднаної енергетичної системи України. Ще 110 МВт потужності Ботієвської ВЕС почнуть працювати в 2014 році. Після виходу на проектну потужність — 200 МВт — станція зможе генерувати у середньому 686 ГВт/год електроенергії. Загалом в електростанцію планується вкласти 900 млн. євро, і ця сума може вважатися однією з найбільших інвестиційних проектів. Як повідомили в компанії, пуск вітроелектростанції дозволить скоротити викиди в атмосферу в еквіваленті 730 тис. тонн СО2.