Відомі й невідомі війни героїв

У Полтаві відкрили одразу дві меморіальні дошки на честь Героїв Радянського Союзу, льотчиків–фронтовиків Івана Бабака та Олександра Васька. Перша з них з’явилася на приміщенні загальноосвітньої школи №7, яку Іван Ілліч свого часу очолював, а друга — на одному з будинків Першотравневого проспекту, де жив Олександр Федорович. Обоє під час Другої світової війни були льотчиками–винищувачами, пілотами–асами. При цьому обидва народилися в селі (Бабак — у Нікопольському районі сучасної Дніпропетровщини, Васько — під Полтавою), прожили довге життя й відійшли у вічність на початку ХХІ століття. Хоча доля кожного складалася по–різному.

Іван Бабак під час війни встиг стати майже легендарною особистістю. Льотчик, якого називали «літаючим Барсом», збив 33 ворожi літаки особисто й 4 — у складі групи. Тож мав одержати і другу Зірку Героя (її давали пілотам, які знищували 30 фашистських літаків і більше), але за свої подвиги ледь не поплатився життям уже серед «своїх»... У березні 1945 року змушений був ви­стрибнути з палаючого літака з парашутом і приземлився просто «на голови» ворожих артилеристів. Пригадував, хотів «прикинутися» звичайним льотчиком, але німецькі зенітники показали йому альбом із фотографіями радянських асів, серед яких був і його «портрет».

У фашистському полоні пробув недовго (війна ж закінчувалася), але цього вистачило для підозр і звинувачень у ймовірній «зраді». Тож одразу потрапив у радянський «фільтраційний» табір для інтернованих. Там ті, хто, як кажуть, не нюхав пороху, вочевидь, із заздрощів та через намагання показати себе справжніми «хазяями» ситуації, знущалися з Героя–фронтовика особливо жорстоко. Поталанило йому тільки в тому, що був бойовим побратимом живої легенди військової авіації — тричі Героя Радянського Союзу Олександра Покришкіна. Останній таки знайшов «Ваню» у згаданому таборі й особисто «визволив» його звідти. При цьому ще й «заїхав» руків’ям пістолета у щелепу тому, хто власноруч бив Героя.

Але навіть Покришкіну не під силу було виклопотати для Івана Бабака заслужену ним другу Золоту Зірку — полон давався взнаки... Після війни Іван Ілліч учителював на Полтавщині, написав книгу спогадів «Зірки на крилах», запам’ятався всім надзвичайно скромною людиною, фанатом гри в шахи. В часи, коли тільки–но починалася безсоромна торгівля бойовими орденами та медалями, багатьох земляків приголомшила звістка про те, що в Полтаві серед білого дня з одягу Героя зірвали Золоту Зірку...

До Олександра Васька доля була прихильнішою. Він воював з фашистами у винищувальному полку, де найвідомішим асом був інший легендарний льотчик — українець, тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб. Особисто збив 15 ворожих літаків і ще 2 — у складі групи. Але цей «послужний список» виявився неповним. Не останньою стала для нього і Друга світова війна. У складі дивізії під командуванням того ж Кожедуба йому довелося брати участь у Корейській війні 1950—1953 років.

Як відомо, в СРСР її іменували ­збройним конфліктом між Корейською Народно–Демократичною Республікою та Південною Кореєю. Хоча головними гравцями на тому «гарячому» полі битви часів «холодної війни» були війська США та ООН з одного боку, а з іншого — «захисники комунізму» на чолі з армією Китаю та військово–повітряними силами Радянського Союзу. Згідно з офіційними святцями, в Кореї Олександр Васько збив два американські літаки.

Хоча, за словами його колишнього сусіда, полтавського журналіста і краєзнавця Миколи Дорошенка, сам Олександр Федорович розповідав, що таких перемог у повітряних сутичках здобув не менше півдесятка. Просто деякі збиті ним літаки, як раніше казали, «пішли в сторону моря». Та й лічили тоді трофеї не надто прискіпливо з огляду на те, що керівництво СРСР тривалий час офіційно взагалі «не помічало» радянських льотчиків над Корейським півостровом. Після закінчення військово–повітряної академії Олександр Васько служив на командних посадах. Звільнившись у запас, працював у Полтаві заступником начальника однієї з воєнізованих частин.