Про «Свободу» і свободу вибору
Олег Тягнибок голосував на Позняках у Києві з посмішкою. Фото автора.
Перший висновок, з огляду на кількість повідомлень із різних округів: Україна не склала іспит на демократію. Ці вибори пройшли з великими порушеннями, продовживши тенденцію, закладену «Регіонами» на місцевих виборах восени 2010–го.
На президентських виборах–2010 усе було значно чистіше. А тепер, ще й із врахуванням маніпулятивного закону про вибори народних депутатів, у багатьох випадках вкидання й підтасовки вплинуть на вибір громадян вирішальним чином. І, мабуть, ці фальсифікації нас ще неприємно вразять — уже не як заголовки в стрічках новин, а як офіційні дані ЦВК.
Другий висновок. Насправді приводів для оптимізму після цих виборів немає, принаймні в поміркованого виборця.
Так, «Свобода» може набрати — згідно з екзит–полами — ледь не на 5% більше, ніж прогнозувалося. І «Батьківщина» своє бере. Але ж при цьому «УДАР» отримав менше від очікуваного.
Та й що таке ці партійні 5% на тлі всього парламенту? Якийсь зайвий десяток нардепів в один бік.
Але ж за мажоритарними округами влада здобуває переконливу перемогу, і завдяки їм у «Регіонів» із комуністами у будь–якому разі буде більшість — не скромніша, ніж є у ВР зараз. А з урахуванням «тушок» — можливо, і конституційна. 300 голосів, яких достатньо, аби обрати Януковича Президентом ще раз, але вже в парламенті.
Певно, формування такої більшості — лише питання часу: через два тижні, місяць, півроку після початку роботи парламенту?..
Подумайте самі. За екзит–полами ситуація така: ПР+КПУ — 100 голосів, ОО+«УДАР»+ВОС — 125 (орієнтовно). А на мажоритарних округах влада, її відкриті та приховані кандидати беруть близько 160–170 мандатів. І чомусь здається, що порівняно з екзит–полами ПР «домалює» собі ще дещо.
До конституційних 300 кнопок лишається зовсім мало порівняно з кількістю спонсорських грошей головних «регіоналів».
Ото й уся втіха, що в Раду прийде чимало свіжої крові...
Надій дві. Перша — суто емоційна: завдяки проходженню «Свободи» — на «екшени» й мордобої «наші проти їхніх», типу дня ратифікації харківських угод.
Друга — вичікувальна — на зміни в орієнтуванні на місцевості частини мажоритарників, як це було у парламенті IV скликання перед президентськими виборами–2004. Але для цього має створити належне тло саме суспільство.
Ще один висновок. Якщо винести за дужки болотистий масив позапартійних самовисуванців, то золота акція у парламенті VII скликання — знову в КПУ.
Народ наш настільки недолугий, що після 2004—2007 років, коли, здавалося, комуністи почали впевнене сходження на маргінес і впритул наблизилися до політичної смерті разом зі своїм електоратом, зараз у Компартії — знову 11—12%. Це є тріумф совка.
А головна несподіванка виборів — звісно, ВО «Свобода». Її феномен пояснити нескладно. Партія Тягнибока притягнула голоси величезної частини протестного електорату, причому не лише на Заході, а й на Сході України. У Києві «Свобода» набрала більше 20%. У Єнакієвому (!) знайома лікарка, росіянка 38 років, проголосувала за «Свободу» — бо більше нема за кого, а проти «Регіонів» слід проголосувати обов’язково, бо довели. У 2004 році ця жінка голосувала... за Януковича.
Його партія нині набрала за списками (навіть укупі з КПУ) менше, ніж сумарно опозиція. Але ж закон було змінено вчасно, тепер у нас мажоритарно–пропорційна система. Й очікування повторення 2002 року. Хай там як, ПР справді увійшла в історію України, вперше вигравши вибори як партія влади.
А успіхом «Свободи» (який ще треба відстояти) не варто особливо захоплюватися. І не слід побиватися з цього приводу в стилі «люди, чи ви подуріли?».
«Свобода» приваблює ще й тим, що від неї ВІДОМО, чого чекати. Вас здивує, якщо Фаріон з трибуни закликатиме позвільняти з дитсадків усіх вихователів, які називають дітей васями й лізами замість васильків і лисаветок? Чи якщо Михальчишин «грузитиме» про жидів і москалів? Навряд чи.
Розумні люди, які голосували за ВОС, цілком усвідомлюють усі мінуси політики цієї партії та її інтелектуальний рівень. Але місію «Свободи» у ВР бачать виборці як 1) бити морди «регіоналам» типу викидайлів Тедеєва–Волкова; 2) не «тушкуватися».
Цілком очевидно, що успіх «Свободи» — кон’юнктурно–ситуативний, щось на кшталт Партії зелених 1998 року. І на наступних виборах за «Свободу» голосуватимуть зовсім не так охоче, як зараз. Але ж більшість тих, хто голосував за ВОС тепер, зовсім не зачаровані у «Свободі». Вони просто голосують «проти».
А от найзатятіші фани «Батьківщини» мають визнати: «помаранчеві» маси дуже розчарувалися в їхній політичній силі (і було чого!), щоб ще раз віддати голос за ті самі граблі плюс енну кількість потенційних «тушок».
Погодьтеся, у списках БЮТ і «УДАРу» «загрожених» кандидатур на «тушкування» — не одиниці, а десятки. І виборці це розуміють.