Продюсера стрічки–переможця «L» Аманду Ліваноу вітають члени журі фестивалю.
У суботу 42–га «Молодість» визначилася зі своїми фаворитами. Чи не кожен із них спричинив емоційну суперечку у мережі, але факт залишається фактом. Гран–прі фестивалю здобула картина «L» (режисер Бабіс Макрідіс, Греція), яка отримала статуетку «Скіфський олень» та грошову винагороду 10 тисяч доларів. Переможцем повнометражного міжнародного конкурсу визнано фільм «Жени бабло!» (режисер Адам Леон, США). Кращою короткометражкою, за версією «Молодості», стала стрічка «О Віллі...» (режисери Емма Де Сверф та Марк Джеймс Роле, Бельгія–Франція–Нідерланди), а перемогу в номінації «Студентські фільми» розділили між собою «Повернення» (режисер Шай Леві, Ізраїль) та «Дорога на...» (режисер Таїсія Іґумєнцева, Росія). Найкращим фільмом національного конкурсу став «День незалежності» Антоніни Ноябрьової. Міжнародне журі цього року на «Молодості» очолював угорський режисер, сценарист та продюсер Золтан Камонді.
Аналізуючи конкурсну програму «Молодості», не можу позбутися враження, що автори більшості картин — люди середнього або навіть і постсереднього віку. Це, звісно, не так, оскільки статут фестивалю дебютів налаштовує на значно інший віковий ценз учасників. Але чи не всі конкурсні фільми сигналізували про те, що створили їх люди досвідчені, які не лише встигли вивчити це життя до найменших дрібниць, а й розчаруватися в ньому цілком і повністю, понабивати гуль, понаступати на граблі... Вони втомилися від того, що відбувається навколо, і дуже непевно дивляться у день завтрашній. Сумно, нудно, песимістично, безнадійно — ось головні емоційні меседжі цьогорічної «Молодості». Розгледіти бодай якийсь натяк на позитив у більшості кінокартин можна хіба що через дуже потужний мікроскоп.
Головний герой стрічки–переможця з загадково–лаконічною назвою «L» — чоловік, який заробляє тим, що їздить у гори по найкращі сорти меду для свого шефа. Він майже увесь вільний час проводить у своєму авто, зустрічається там iз родичами і навіть святкує свій день народження. Рішення шефа про те, що потрібно взяти нового водія, для нашого героя обертається справжньою катастрофою... Виявляється, той мед був чи не найголовнішим сенсом його існування, мотивацією для того, аби просинатися зранку... Для нас, людей сучасної України, що змушені щодня вирішувати набагато складніші завдання, аби просто жити, такі розмірковування з екрана видаються якимись дитячими забавками. І ми починаємо шукати виправдання цьому не надто «зубастому» по життю персонажу. Хтось пояснює його поведінку кризою середнього віку, хтось починає розшифровувати назву самої стрічки («L» з грецької — як наша «У», означає, що за кермом учень)... До речі, ця паралель підтримується протягом усього фільму, адже ми бачимо нашого героя і за кермом мотоцикла, і в човні... Хоча розгледіти ці нюанси художнього замислу вдалося тільки людям, яким у день показу стрічки «L» пощастило добре виспатися. Фільм не вирізнявся ні динамікою, ні цікавими поворотами сюжету, тож заснути під час його перегляду можна було запросто.
Картина «Жени бабло», що перемогла у повнометражному конкурсі, виглядає значно динамічніше. Але і її тріумф у цій номінації також багато хто назве досить суперечливим. Особливо на тлі улюбленців глядацької аудиторії фільмів «Усміхайтесь» та «10 жимів до раю». Автори стрічки «Усміхайтесь» покепкували над сумнівними конкурсами краси, довівши, що не всі молоді кінематографісти позабували, що таке іронія, сарказм та здатність мислити позитивно. А картина «10 жимів до раю», подивитися яку вдалося хіба що дуже цілеспрямованим кіноманам, оскільки цей сеанс постійно переносили, взагалі закохала у себе чимало людей по цей бік екрана. Головний герой стрічки — сором’язливий бодібілдер iз Данії, який живе з мамою і, незважаючи на свої 38 років та відповідну комплекцію, все ще перебуває під її впливом. Цей величезний «мамусин синок» навіть одружитися без дозволу матусі не може. Наважившись гайнути за коханням до Таїланду, він, бідака, змушений був ночі не спати, терзатися душевними муками, зрештою, переступити через себе, аби відстояти своє право жити разом iз молодою дружиною. Підкреслюючи абсурдність цієї ситуації, режисер Мадс Маттісен вдався до контрасту на екрані: поряд iз горою м’язів у кадрі — мініатюрна сива жіночка, підліткова комплекція якої аж ніяк не заважала їй досить довго тримати ситуацію у своїх руках.
Україна цього разу на «Молодості» була представлена досить потужно. Щоправда, кількість та якість тут у більшості випадків існували окремо. Поза увагою журі залишилися стрічка «Очерет» режисера Руслана Батицького, учасниця номінації студентських фільмів. Не справила враження на експертів і короткометражка Дмитра Старусєва «Автопортрет у пеклі». Яку, до слова, взагалі варто було б подавати під гаслом «До уваги шанувальників махрової чорнухи». Головні герої «Автопортрета у пеклі» — маніяк–канібал, що багато років перебуває у психлікарні, і молода санітарка Неля, яка приносить йому судно. Зіштовхнувши цих двох у брудній палаті, режисер демонструє давно відому істину про те, що кохання — це не лише «вздохи на скамейке». Тут вам бруд візуальний, словесний, моральний, але й iз такого ґрунту може прорости справжня пристрасть. Можливо, не логічна, але відверта, всепоглинаюча. Бажання сперечатися з режисером після перегляду «Автопортрета...» не виникає. Натомість виникає інше — почитати щось із Пушкіна, Лесі Українки, Анни Ахматової чи Марини Цвєтаєвої... Щоб їхньою поезією про кохання, пристрасть, шаленство почуттів очиститися від побаченого і почутого.
До Дар’ї Оніщенко на її «Істальгії» на «Молодості» була прикута особлива увага. Нещодавно українська режисерка, яка сім років мешкає у Мюнхені, на «Молодості» представляла проект своєї стрічки. І ось цього року цілеспрямована Дар’я презентувала вже готовий фільм. Причому фільм, який уже має певну історію, адже прибула ця картина до Києва відразу після участі у фестивалі в німецькому Хофі. «Молодість» сприйняла цю картину доволі стримано. Емоційна історія помітно «провисала» в питаннях сценарію, підбору акторів, аргументації деяких сцен. Серед трьох історій про стосунки чоловіка та жінки Дар’ї найбільше вдалася та, де йдеться про українку Руслану (Ніна Ніжерадзе) та сербського боксера (Карл Марковіч). Саме їхнiй дует у цій стрічці виявився провідним. Хоча, здавалося, цієї ролі мали б бути удостоєні їхні діти — молоді, красиві, перспективні... Але з волі режисера їм не вистачило ні харизми, ні цілеспрямованості. Молоде покоління у цій картині — легковажне, якесь занадто романтичне, інфантильне. Тоді як завзята Руслана у свої сорок iз хвостиком працює за кордоном, утримує 23–річного сина в Україні і дуже хоче перетягнути його до себе. Настільки, що навіть знайшла йому роботу поштаря і купила для цього велосипед. Та у хлопця інші проблеми. Він закохався, а особа, яку він обожнює, віддає перевагу не просто коханню, а коханню з «гаманцем»... Словом, матусі доводиться самій вчитися їздити на тому велосипеді, благо поряд опинилися людина, яка може підстрахувати, — боксер, що у свої вже немолоді роки все ще виходить на ринг... Він знайомий iз Русланою всього лише кілька годин, але розуміє цю жінку, як ніхто інший. І ось уже вона, надягнувши його боксерські рукавички, б’є у ціль, сварячи свого чоловіка, що помер так рано, і сина, якого й досі доводиться тягнути на собі... «Існує кіно для відпочинку, а також є кіно, яке змушує думати і співпереживати. А співпереживання — дуже важливе почуття, заради якого багато хто з нас і створюють фільми» — коментує свою картину режисер. На широкі екрани «Істальгія» виходить у наступному році.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
