Досміялися до рекорду

Зігравши свою знамениту виставу «Шельменко–денщик» у 2200–й раз, Харківський державний академічний український театр ім. Шевченка потрапив до Книги рекордів України. Відповідне свідоцтво колективу вручили просто на сцені, де ще хвилину тому кмітливий слуга небезкорисливого капітана Скворцова відчайдушно вирішував романтичні проблеми головних героїв нев’янучої комедії класика–харків’янина Григорія Квітки–Основ’яненка.

«Ця вистава йде на сцені нашого театру 70 років, — сказав художній керівник і головний режисер Олександр Аркадін–Школьник. — Такого досягнення, я вважаю, не те що в Україні, а й у світі немає. Сподіваюся, що вистава, яку ми називаємо «Золотий Шельменко» (магічна, феєрична), буде достойно представлена і в Книзі рекордів Гіннесса».

Прем’єра легендарного спек­таклю відбулася на початку Великої Вітчизняної війни, 4 березня 1942 року, у Киргизії, куди була евакуйована частина трупи «шевченківців». Тоді режисер Василь Василько і вирішив звернутися до образу неперевершеного веселуна, аби пожвавити важку атмосферу перших воєнних років. Трупа взялася сама майструвати простенькі декорації з картону. Також самотужки пошили для жінок марлеві сукні, а для чоловіків — костюми та мундири з байки. Перша п’ятиактова вистава пройшла із шаленим успіхом, і її одразу ж повезли на передову. Через рік вона стала частиною репертуару фронтової бригади, пройшовши всіма фронтами Великої Вітчизняної війни. Найперший виконавець ролі Шельменка — Михайло Покотило — зіграв її 999 разів і дуже просив, аби йому дозволили встановити особистий рекорд. Проте з якихось невідомих причин актору відмовили, й тисячний вихід на сцену стався без його участі.

У цілому ж легендарний спектакль став школою для багатьох «шевченківців». За традицією, усіх без винятку молодих акторів «випробовують» у масовці, після чого вони поступово отримують у цій же виставі нові ролі. Скажімо, відомий актор театру Євген Плаксін тривалий час грав молодого капітана Скворцова, а на ювілейній виставі йому дісталася роль вже підстаркуватого поміщика Йосипа Опецьковського. Своєрідним рекордсменом став і актор Олександр Ґава, який встиг зіграти у «Шельменку–денщику» замалим не 600 разів. Потрапити ж до Книги рекордів України «шевченківцям» удалося завдяки тому, що вони за рік встигали зіграти цю виставу до тридцяти разів, встановлюючи таким чином своєрідний особистий рекорд. А також об’їхали зі своїм спектаклем усі українські обласні центри та майже всі колишні радянські республіки.

Успіх театру скрізь був гарантований не лише завдяки блискучій грі акторів та вдалій режисерській постановці, а й безпрограшній тематиці самої комедії. Історія про те, як поміщики Шпаки понад усе хотіли «пристойно» видати заміж єдину доньку Прісеньку, але при цьому вперто гнали з двору капітана Скворцова, бо у нього всього–на–всього — «мундир та рейтузи», — не втратила своєї актуальності й понині. Владнати ситуацію узявся кмітливий слуга капітана — Шельменко, який мимоволі потрапив до складного любовного трикутника: Шпачиха так завзято воювала з доньчиним кавалером, що мимоволі закохалася у нього й сама. Розплутати клубок з інтриг та пристрастей денщик погодився в обмін на власну свободу.