Мені 75 років. На запитання знайомих, чи працюю, відповідаю: «Не працює тільки лінивий і бомж». На пенсію можна тільки животіти, як і на заробітну плату. Тож копирсаємося до останнього дня... Чому так і який вихід?
Доведено історичною практикою, що тільки демократичне суспільство забезпечує оптимальний життєвий і правовий рівень громадян. Демократичне суспільство не дозволить верховодити в країні недемократичним політикам і партіям. Демократичну партію не може очолювати недемократ. Демократичний політик не зможе спрямувати олігархічну, корумповану партію на демократичний шлях без підтримки суспільства... Виходить — уся справа в нас самих, у нашій недемократичності. Це підтверджує той факт, що на всіх виборах iз 2006 року, незалежно від регіону, три чверті громадян проголосували за недемократичні партії і угруповання — КПУ, ПР, БЮТ. Різниця в тому, що на Сході — більше за ПР і КПУ, а на Заході — навпаки. Та чому так?
Громадською думкою влада навчилася маніпулювати ще за радянських часів. Нам, виборцям, надіятися ні на кого. Суспільної преси нема, всі засоби ЗМІ і канали телебачення належать правлячій мафії; політологів, журналістів, оглядачів утримують і спрямовують олігархи. Тож крихти правди можна зібрати (якщо аналітично мислиш), прочитавши не менше десяти різних газет, подивившися стільки ж телеканалів, у бесідах iз людьми. На інтернетівських сайтах теж розфасовані «мастисті», які співають під дудку «своїх» олігархів, а коментаторів стільки, що й «чорт ногу зламає».
Народ інтуїтивно розуміє безглуздість суспільно–правових обставин, та політичні партії заважають організуватися громадянському суспільству, розколюють його так, як це робили радянські профспілки. Ненародні партії (загалом їх в Україні понад 200) скористалися революційними настроями людей у 2004 році й зухвало розкололи Майдан, на якому ми вперше обрали Президентом українця–демократа. Все кон’юнктурне, олігархічне, амбітне, проімперське оточило, мов оси, подіум Майдану, клянучися Ющенку, тобто нам, у вірності, а потім підступно зрадило під патронатом правлячої мафії. Тільки за підтримки громадян демократичний Президент зміг би спрямувати в демократичне русло дії всiх партій, спираючись і на підтримку демократичної меншості, що є в кожній партії, голосами яких маніпулюють стадні чечетови...
Чи є вихід із цього недемократичного кола? На сьогодні ще є, якщо на виборах–2012 порозумнішаємо — проведемо до парламенту «Нашу Україну» та «Свободу». Для цього потрібно, щоб серед нас хоч один iз десяти позбувся совковості й став прихильником проукраїнських цінностей. Оновлена «Наша Україна», демократичність якої після очищення від екс–кадебістів і політичних пристосуванців стала переконливішою, у Верховній Раді зможе поєднатися з «Ударом» і «Свободою», разом забезпечити незмінність базових основ Конституції й не допустити розколу України, якщо вкупі матимуть у парламенті не менше 150 голосів. Я не знаю, наскільки демократичним у парламенті буде Віталій Кличко, та без «Нашої України» і «Свободи» партія «Удар» не зможе (як зміг Ющенко в 2009 році) протистояти злиттю в одне корумповане стійло антидемократичним ПР і «Батьківщині».
Відчуваю, якщо КОД отримає переконливу підтримку виборців, після виборів можливий сплеск махрового сепаратизму на Сході й у Криму, що прискорить розкол України. Перша ластівка — змовницький виборчий закон «За — З66!»; друга — закон про мови; третя (вже ворона) — вибори, на яких ми можемо «проґавити» Україну. Східному сусіду — це манна небесна. Для цього облради і міськради, контрольовані ПР і КПУ, заздалегідь підготувалися — ввели в дію неконституційними постановами закон про мови, щоб «старший брат» міг «захистити» російськомовне населення цих регіонів, та й Саламатіна призначено міністром оборони, аби не спровокувати дієву відсіч агресору...
Та це теоретично. Дійсність буде така, що після виборів Партія регіонів сформує більшість ще й за рахунок депутатів–мажоритарникiв, а при підсиленні «тушками» від КОД (не виключаю й від «УДАРу») більшість стане конституційною.
До речі. Подивився на телебаченні і в інтернеті передвиборчі з’їзди партій — «бурные и продолжительные аплодисменти!». Голосування відкрите... Таке було й на XVII з’їзді ВКП(б), що відбувся на початку 1934 року, коли Сталін переміг незначною більшістю голосів. Кіров подякував делегатам за довіру, поздоровив Сталіна з перемогою й побажав краще працювати, бо може, в перспективі, його обійти... Кірова вбито 1 грудня того року.
До наступного з’їзду (березень 1939) не дожив жоден делегат, хто піднімав руку за Кірова. Інквізиції відбувалися «под бурные и продолжительные аплодисменты» партійних чиновників та за підтримки затурканого, совкового натовпу. Налякані терором делегати XVIII з’їзду ВКП(б) змінили Статут партії — голосування стало таємним, але демократія в Комуністичній партії була убита раз і назавжди... Та «яку б партію не створювали, в підсумку виходить КПРС» — дiйшов висновку Віктор Черномирдін.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
