Похмура дійсність очима молодих

«Можете бути впевнені: ви не відчуєте себе викладачем, змушеним переглядати зошити бездарних учнів iз поганим почерком. Це — справжнє кіно!» Переглянувши студентську програму конкурсу, змушена визнати, що з цією анотацією оргкомітету до номінації не лише можна, а й потрібно сперечатися. Відверто «бездарних учнів» із понад двадцяти учасників, звісно ж, не було — зрештою, авторитет «Молодості» зобов’язує. Але й «середнячків», яким не зайві були б поради досвідченіших колег, вистачало.

Найпоказовіша особливість представленої програми — студенти–кінематографісти у своїй творчості аж занадто захоплюються песимістичними інтонаціями та чорно–сірою кольоровою гамою. Хепі–енд якщо й пропонувався, то дуже своєрідний. Такий, як у картині росіянки Таїсії Ігуменцевої «Дорога на...» Герой цієї щедро приправленої відбірним матом історії — продавець магазину цікавих товарів. Удень він працює, а ввечері, прийнявши душ, напомадившись і одягнувши костюм із краваткою, виходить самостверджуватися у черговий сусідній двір. А самостверджується він так: вигукує триповерхове матюччя посеред міських джунглів, знервовані мешканці яких не витримують таких «компліментів» і виходять лупцювати цього оракула. Як результат — знову розбитий ніс та моральне і не тільки задоволення героя. В очах більшості він банальний збоченець. Для парубка ж таке дозвілля є життєво важливим. Закохавшись, він приводить сюди свою дівчину (попередньо вдягнувши її у розкішну сукню) і освідчується їй у коханні. Перейнявшись його настроєм, дівчина і сама гукає в космос: «Ви всі мудаки, а я фіалка!» І її слова звучать так само щиро, як сонети про кохання найвідоміших авторів світу...

Безрадісні реалії українського села, яке доживає свого віку, лягли в основу стрічки «Очерет» українського конкурсанта Руслана Батицького. Почуття, які можуть завдати болю, у своїх картинах досліджують німкеня Юдіт Бойт («Віддайся омані»), швед Магунс фон Горн («Без снігу»), Андреа Гаркін з Північної Ірландії («Для Меган»)...

Точно не завадили б поради старших колег Вільяму Чандрі з Індонезії, який на «Молодості» презентував свою стрічку «Гав!». Зворушлива історія про хлопчика–злидаря примусить потягнутися за носовичком навіть не надто сентиментального кіномана. Маленький герой, що живе на смітнику, знаходить дорогого песика і повертає його господарям. Потім зачаровано дивиться на те, як вони пестять–голублять свою тваринку, розуміючи, що на його долю не випало й дещиці такої любові й теплоти. Врешті–решт малюк утікає від своїх волоцюг–наглядачів, приходить до знайомого паркану, стає на коліна і починає гавкати... Картині вистачило щирості і бракувало глибоких метафор, бо паралелі між життям хлопчини й собачки (їхні погляди або те, як ці двоє миються) подані дещо по–студентськи.

Учора й сьогодні на «Молодості» переглядають дебютні короткометражки (за регламентом, це перша картина, яку режисер зняв після отримання диплома). А вже завтра — конкурсна програма повного метра.