«Хто обере «Свободу» — нехай не сумнiвається. Це гарний вибiр», — сказав Вiктор Ющенко наприкiнцi вересня. Вирiшив я в цьому переконатись... 5 жовтня пiшов на зустрiч Богдана Бенюка з виборцями (другий у списку партiї «Свобода»). Кiнозал «Дружба» був заповнений не бiльш як на 20%, та це — «заслуга» наших полiтикiв, що люди зневiрились у них — не цiкавляться агiтацiйними програмами, «бiлмордами», наметами, бо до парламенту ще в 2006 роцi за партiйними списками потрапили лукавi популiсти, якi займались тiльки корисливими i не завжди українськими iнтересами.
Я з цiкавiстю прослухав логiчну i переконливу розповiдь Бенюка про нацiональну iдею, боротьбу за українську Україну, важливiсть рiдної мови, культури, про засилля «руського мiра», недружнiсть схiдного сусiда, корумпованiсть влади, зростаючий рейтинг партiї, недолугiсть виборчого закону, важливiсть захисту вiд фальсифiкацiй кожного голосу виборця за «Свободу». Богдан говорив, що недруги й опоненти борються з його партiєю недостойними методами, розповсюджують наклепи, неправдивi чутки, нiби Тягнибок (не бiк, а бок) i Бенюк (беня) — евреї, що керiвництво партiї спiвпрацює з ФСБ... Вiдчувалося, що це говорив артист — палко, зрозумiло, доповнюючи розповiдь мiмiкою, жартами, анекдотами.
Та як полiтик — вiн перевернув дещо з нiг на голову, почав верзти нiсенiтницю, яка впродовж восьми рокiв iнодi лунала з вуст Тягнибока: Ющенко привiв до влади Януковича; Ющенко не хотiв виходити на Майдан — його туди тягли; не запросив Тягнибока до коалiцiї; завдяки Тимошенко став Президентом; ув’язнили Тимошенко, а Ющенко на свободi; якби на пiдтримку Юлi вийшли десятки тисяч людей — її не посадили б (псевдо–БЮТiвцi кайфують по партiйних норах, а люди щоб вийшли?)... Менi стало трохи сумно. Хотiв поставити доповiдачу запитання, та приятель вiдхилив, мовляв, «не дражни гусей!».
Усе ж неприємний осад вiд зустрiчi залишився. Я подумав, що Бенюк i Тягнибок — дiйсно євреї, якщо не по кровi, то по зухвалостi, бо, в основному, тiльки євреї, що зрадили Ющенка, так цинiчно ганьблять його — українця, патрiота, демократа, пiдкреслюючи цим свою зверхнiсть. Не спростовує це й передвиборча упряжка тягнибокiвцiв iз недемократичним БЮТ, у якому євреїв зашкалює. Мiж КПУ i БЮТ також вiдбувся в 2008 роцi подiбний альянс, який став провiсником газової змови... А запитания мої такi: по–перше, якщо Ющенка «тягли» на Майдан, то, може, тому, що був дуже хворий та зi спотвореним обличчям? (печерним невiглаством виглядає подiбне звинувачення). Далi: чи не боїться «Свобода», що її лiдера (великого патрiота i нацiоналiста «в хорошому розумiннi слова») вороги України теж отруять, як Ющенка, чи спланують ДТП? І зрештою, якщо Ющенка «тягли», то чому подiум Майдану не очолив патрiот Тягнибок?
Маю спростувати й тезу, що завдяки Тимошенко Ющенко став Президентом. Ось що писала «Українська правда» 2 листопада 2004 року, коли перемога Ющенка в першому турi президентських виборiв стала переконливою: «Водночас члени «Нащої України» i БЮТ установили на своїх столах помаранчевi прапорцi «Так! Ющенко». Ранiше тiльки прихильники Ющенка з’являлися на екранах iз жовтогарячими хусточками» (артистка Тимошенко своєчасно приєдналася до Ющенка, як Бенюк (у тому ж роцi?) — до Тягнибока).
А ще виступ Ющенка в ефiрi «5–го каналу» — по закiнченнi голосування в другому турi. Вiн додав: «Ми закликаємо: шановнi громадяни, прийдiть о 9–й годинi ранку в понедiлок на Майдан!». Так хто кого «тягнув» на Майдан?
До речi, я теж обрав би «Свободу», якби її керiвництво розумiло, що «найнебезпечнiша брехня — це трохи викривлена правда» (Нiцше).
Микола МИХНИК
Чернiгiв